<span>фильм 2007 года .После смерти царя Бориса Годунова убиты его вдова и юный наследник Федор. На престол восходит самозванец Лжедмитрий. Но год спустя убит и он, власть переходит из рук в руки. В России наступает Смута... Единственный свидетель убийства царской семьи — мальчишка-слуга Андрей. В его памяти отпечаталась сцена расправы над законными правителями, но главное — он не может забыть дочь Бориса Годунова, красавицу Ксению. Жива ли царевна? Где она теперь?.. Годы спустя невероятные обстоятельства сводят повзрослевшего Андрея с испанским дворянином Альваром Борха, который вскоре гибнет в схватке с разбойниками. Присвоив его одежду и имя, Андрей превращается в другого человека. Теперь он — «гишпанский кабальер», «воин без страха и упрека», охотник за удачей. И главное — он может воплотить свою мечту: спасти Ксению Годунову и завоевать ее сердце.
</span>Хоть фильм и по-русски снят, он оригинален. Здесь можно найти для себя и кое-что новенькое. Фантазии много, она нелогична, но гармонична. Смутил только единорог: вроде бы как существо было выдумано не для этого.
Очень много жестоких моментов, которые порой без ужаса смотреть невозможно, особенно крайние меры наказания того времени...
Понравились сцены битв, выглядят они вполне эффектно (не супер, конечно...), иногда даже слишком (врагов можно и на мясо...), а к коннице я всегда была неравнодушна
Фэнтезийные элементы выглядят, конечно, глупо. Но не стоит так же воспринимать и картину в целом, это ведь художественный фильм, а не документальный...
<span>От 1612 я многого не ждала, и сперва было скучновато (сюжет не зацепил), но привыкнуть можно ко многим нелепостям, так что вторую половину я посмотрела даже с интересом.</span>
Розквіт давньогрецького мистецтва. Свого найвищого розквіту давньогрецьке мистецтво досягло в V-IV століттях до н. е. Саме в цей порівняно короткий проміжок часу були створені багато з тих найбільших творів грецького мистецтва, які і понині прикрашають багато музеїв світу. У цей період створювали свої творіння прославлені грецькі майстри: архітектори, скульптори, художники. В Афінах та інших містах Греції були зведені шедеври архітектури, які стали еталоном краси і зразком для наслідування на багато століть.
Архітектура Стародавньої Греції. Греки надавали великого значення зовнішньому вигляду своїх міст і піклувалися про їх прикрасі. Вони будували величні храми і пишні громадські будівлі, прикрашали площі біломармуровими портиками і безліччю прекрасних скульптур.
Найважливішими спорудами будь-якого давньогрецького міста були храми, особливо ті з них, що були присвячені богу – покровителю міста. У храмах елліни не тільки приносили жертви богам, а й зберігали міську скарбницю, принесені в жертву дорогі дарунки, військові трофеї. На площі перед храмами в свята проходили пишні церемонії і влаштовувалися урочисті ходи. Храми городяни намагалися робити якомога більш ошатними. Для їх спорудження залучалися кращі будівельники й архітектори, скульптори і художники, використовувався найдорожчий білосніжний мармур. Храми були найкрасивішими будівлями будь-якого грецького міста. Храм був вінцем давньогрецької архітектури. У ньому втілилися всі кращі досягнення будівельників та архітекторів Еллади. Зводився він на ступінчастому кам’яному узвишші і мав прямокутну форму. Зверху його вінчала широка двосхилий дах, підтримувана рядами високих колон. Спочатку їх робили дуже потужними і завершували зверху квадратною плитою. Такі колони називалися дорическими. Пізніше греки навчилися висікати більш тонкі і стрункі іонічні колони, що відрізняються вінчаючими їх зверху двома витонченими кам’яними завитками.
Грецький храм мав два фронтону. Зазвичай їх прикрашали статуями і рельєфами. Усередині кожного грецького храму поміщалася статуя того божества, якому він присвячувався. Найдосконалішим зразком грецького храму є Парфенон, зведений на Афінському Акрополі в V столітті до н. е. архітектором Каллікратом і знаменитим скульптором Фідієм.
Скульптура. Скульптори зображували не тільки богів і героїв, а й великих людей, знаменитих полководців, прославлених акторів, драматургів, атлетів. Статуями греки прикрашали площі та центральні вулиці міст, храми, громадські будівлі, театри. Наприклад, в Афінах за часів Перикла їх було так багато, що елліни навіть жартували: «Статуї в Афінах більше, ніж жителів». Матеріал, з якого скульптори виготовляли свої твори, був найрізноманітнішим. Їх вирізали з дерева, висікали з мармуру, відливали з міді та бронзи. Мармурові статуї зазвичай розфарбовували в тілесний колір, а дерев’яні нерідко обклеювали тонкими пластинами з слонової кістки, від чого вони теж набували відтінок людської шкіри. В очі скульптур часто вставляли блискучі дорогоцінні камені. Давньогрецькі скульптори навчилися не тільки точно передавати фігури людей, а й зображати їх у русі. На обличчях своїх персонажів вони намагалися відобразити напруга боротьби, радість перемоги, гіркота поразки. Сучасники говорили, що статуї найбільших грецьких майстрів настільки досконалі, що здається, ніби вони живі. Скульптори у своїх творах намагалися втілити образи, що викликають не тільки захоплення, але і бажання бути на них схожими. Вони прославляли красивого, здорового, гармонійно розвиненої людини, красу його тіла. Ідеалом справжнього громадянина були сильні чоловіки – борці, захисники і воїни – з могутньою рельєфною мускулатурою. Жіночі скульптури були втіленням грації та краси.