Прийшла осінь.
Дерева стоять голі. Часто йдуть дощі. Сонце не визирає і не гріє. У садах дозрівають пізні сорти яблук, груш, слив.
У школах розпочалося навчання.
Назва п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" стала крилатим висловом. Так образно досить часто називають хороших дівчат і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п'єси?
Дуже мало було щасливих людей на землі в усі часи, а Наталка все ж таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього.
І. П. Котляревський вперше в українській літературі вивів на сцену нову героїню, яка завдяки силі свого характеру здатна ступити на шлях опору "нелюдським обставинам".
У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наштовхують її на думку: "У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою". І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.
І. П. Котляревський стверджує, що щастя у людей повинно бути і є різне, в залежності від самої людини. Скільки на землі живе людей, стільки й різних уявлень про щастя.
Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя у здатності допомогти людям, у почутті людської гідності, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі і почутті солідарності із знедоленими і бідними.
"Ідеальний", але дещо слабодухий Петро, змирившись із обставинами, відмовляється від свого щастя із Наталкою заради спокою її матері Терпелихи.
Ответ:Любов до вітчизни: «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». Опис Захара Беркута: «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsitatna-harakteristika-zahara-berkuta/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
<span>З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. </span>
<span>Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан... </span>
<span>У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський. </span>
<span>Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. </span>
<span>У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно. </span>
1 поход до кожумякы
2 битва зі змем
3 принцесу врятовано