Пропоную скласти такий лист до дядька Лоскотона:
Доброго дня, дядьку Лоскотоне!
Пише Вам учениця 5-Б класу Іваненко Марічка. Я захоплююсь Вашою життєрадісністю та веселою вдачею. Колись Вам вже вдалось врятувати країну від нещасних плаксіїв. Вони забороняли людям радіти життю, усміхатись. Але Ви зуміли допомгти їм. Я була б дуже щаслива зустрітися з Вами. Якщо у Вас буде така можливість, то обов'язково заходіть у гості. Повеселімося разом!
З повагою,
Іваненко Марічка.
Подивись навколо... Хоч раніше ми - українці, сильна і могутня нація - потерпали у вогні війн і революцій, молились за спасіння душі у голодомор... Але зараз... Квітуча країна, хоч з неідеальною, але перспективною політикою і економікою. Наука з кожним днем приносить все більше і більше своїх плодів. А головне - люди щасливі і дружні. Чи не про це мріяв Ярослав Мудрий, коли розумом і мечем ставив Україну на ноги і допомагав їй робити перші кроки у великий і незбагненний світ?!
Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання).
Лиха зима сховається,
А сонечко прогляне,
Сніжок води злякається,
Тихенько тануть стане,
І здалеку бистренько
Вона до нас прибуде,
Кому-кому любесенько,
А дітям більше буде.
Леонід Глібов
