У давні часи люди не вміли вирощувати рослини, тому кочували у пошуках їжї. Згодом навчилися їх вирощувати. <span> Рослини слугують їжею, є кормом для тварин. Дають кисень та очищують повітря від забруднення. Також рослини є будівельним матеріалом, паливом. Деякі мають лікувальні властивості, їх використовують у косметиці. Щоб прикрасити подвір’я та оселі вирощують декоративні дерева чи квіти у вазонах. Також створюють парки у великих містах. Усього не перелічити. Вирощують не тільки існуючі сорти, селекціонери старанно працюють над виведенням нових.</span><span> Рослини приносять багато користі. Неможливо уявити наше життя без них, тому люди вирощують рослини.</span>
Литература, как и все др. виды искусства, есть специфическая,
художественно-образная форма отражения, воспроизведения объективной
действительности, род практически-духовного освоения мира.
Литература [лат. lit(t)eratura, буквально — написанное, от lit(t)era —
буква] , один из основных видов искусства — искусство слова. Термином
«Литература» обозначают также любые произведения человеческой мысли,
закрепленные в письменном слове и обладающие общественным значением.
В отличие от остальных видов искусства (живописи, скульптуры, музыки,
танца и др.) , обладающих непосредственно предметно-чувственной формой,
творимой из какого-либо материального объекта (краска, камень) или
действия (движение тела, звучание струны) , Литература создаёт свою
форму из слов, из языка, который, имея материальное воплощение (в звуках
и опосредованно — в буквах) , действительно постигается не в
чувственном восприятии, а в интеллектуальном понимании.
Литература работает со словом - главное её отличие от других искусств.
Т.
о. , форма Литература включает в себя предметно-чувственную сторону —
определённые комплексы звуков, ритм стиха и прозы (причём, эти моменты
воспринимаются в той или иной мере и при чтении «про себя») ; но эта
непосредственно чувственная сторона литературной формы приобретает
реальное значение лишь в её соотношении и взаимодействии с собственно
интеллектуальными, духовными пластами художественной речи. Даже самые
элементарные компоненты формы (эпитет или метафора, повествование или
диалог) усваиваются только в процессе понимания (а не непосредственного
восприятия) . Духовность, насквозь проникающая Литература, позволяет ей
развернуть свои универсальные, по сравнению с другими видами искусства,
возможности.
«Поэзия есть высший род искусства. Всякое другое
искусство более или менее стеснено и ограничено в своей творческой
деятельности тем материалом, посредством которого оно проявляется.. .
Поэзия выражается в свободном человеческом слове, которое есть и звук, и
картина, и определённое, ясно выговоренное представление. Посему поэзия
заключает в себе все элементы других искусств, как бы пользуется вдруг и
нераздельно всеми средствами, которые даны порознь каждому из прочих
искусств»
Отличие в том что бумага как говорится все стерпит но с другой стороны что написано пером не вырубишь топором и если действительно стоит внимания передаваться будет долго
Народна пісня — душа народу
Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька «Котку, котку рябку, викопай нам грядку».
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка «Історія України в народних піснях», там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
<span>Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.</span>
У пригодницькій повісті Михайла Коцюбинського "Дорогою ціною" перед нами постає період, коли вже була ліквідована Задунайська Січ і в Україні існувала панщина. Селяни були закріпачені, козацтво повалене, але були й ті, хто не збирався коритися цій системі.
Час від часу селяни тікали за Дунай, до турецьких земель, так само вирішили зробити головний герой твору Остап та його кохана Соломія, яка втекла від чоловіка і замаскувала себе під козака. Їхній шлях був непростий, сповнений перешкод, але це був шлях до свободи і вони знали його вартість. Коли головні герої перепливали через Дунай, Остапа випадково підстрелили, тоді Соломія ледве дісталась твердої землі з коханим. Поки дівчина шукала порятунку, Остап був один у плавнях. У хлопця була агонія, йому ввижався дідусь, який був славним козаком і привчав онука змалку до своєї справи. У цей час відбулась сутичка Остапа із вовком, де він, хоч і кволий, але з усіх сил намагався вижити, бо знав, що Соломія на нього розраховує. Навіть у цій ситуації, людський дух, дух українця, не згас. Згодом, втікачі оселилися у циган-грабіжників, звісно, за певну плату. Через такий прихситок, ще хворий Остап був заарештований разом з циганами за їхні брудні справи. Тим часом, Соломія у місті зустріла давнього знайомого Івана і вони разом спланували порятунок Остапа. Вони не опустили рук, не дозволили забрати волю свого товариша. Полонений був врятований від турецької варти, але дорогою ціною: Івана підстрелили, а Соломія потонула у холодній воді. Така бажана свобода забрала у Остапа все, проте він зміг її здобути, не скорився.
Отже, як ми бачимо, твір розпочинається словами<span> автора про героїчну історію українського народу, про його нескорений вільнолюбний дух. І протягом усього твору головні герої підтверджують цю думку своїми вчинками, своїми роздумами та своїми серцями.
</span>
Епітети: дитячі любі роки, вродливі королівни, безпощадній зброї. Метафора і порівняння: Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння?
