Грамадз - корень, е - окончание
<span> Я видел, как она уходила, и как он долго смотрел ей вслед.</span>Ещё недавно мы вспоминали, что были очень с ним дружны и что при любой возможности старались увидеться друг с другом.<span>Когда он подошёл, я спросил, куда надо идти дальше. </span>Он объяснил, что нам придётся уйти как можно скорее, и добавил, что даст нам немного еды в дорогу. Я подумал, что пора уже двигаться, чтобы быть к вечеру там, где мы должны были встретиться.
Вчера он рассказывал, что люди покидают свои жилища, и что скоро некому
будет растить пшеницу, и что никто не знает, что нужно делать.Нам сказали, что мы должны будем быть там, когда придут гости, чтобы открыть дверь, и чтобы принять верхнюю одежду.<span> Ему явно было больно, он задыхался, и сердце его бешено стучало, когда, наконец, приехала скорая.</span>
Наступіў студзень. Зіма ў поўным разгары. З кожным днём мацнеюць маразы. Сыпле і сыпле снег, шчыльна ўкрываючы сонную зямлю белым пакрывалам. А калі выдасцасярод завірух і непагадзі бязветраны дзянёк, дык здаецца, што наваколле застыла ў цішы.
Асабліва самотна ў такі час у лесе — быццам ніводнай жывой душы няма. Але лес жыве. І аб гэтым сведчаць шматлікія сляды, пакінутыя яго жыхарамі на бялюткім снезе. Калі пашанцуе, то ў зімовым лесе можна пачуць і сапраўдную звонкую песеньку. Гэта крыжадзюб — адзіная птушка нашых лясоў, якая выседжвае птушанят нават у самыя моцныя маразы. Заліваецца каля свайго гнязда, якое надзейна схавана ад сцюжы і ветру ў самай гушчыні яловых лапак.
<span> Але зіма ёсць зіма. Цяжка даводзіцца ўгэтую пару лясным жыхарам. Раскопваюць капытамі снег у пошуках летапшяй травы алені і казулі, ціснуцца да жытла чалавека сінічкі і снегіры. Кожны прыстасоўваецца, як можа. </span>
Узлеску—лес,лясок.
Птушыны—птушка,птушачка.
Пралеска—лясок,лясны.
Дыхае—подых,удых.
Зямля—зямелька,земляны.