Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на другий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справжніх митців.
Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що людина мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.
Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижині самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору крижину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широкі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилатого птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на крижині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письменниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде землі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття самотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні питання. Поетеса знає відповідь. Людина
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищило особистість кожного з нас
У казці «Попелюшка, або соболевий черевичок» оповідач відвів
Попелюшці тяжку роль: у неї замість матері була мачуха, Попелюшка
виконувала всю брудну роботу в будинку. Вона мила посуд, прибирала в
кімнатах, чистила каміни в усіх приміщеннях. Що вже й казати про те, що
терпіла Попелюшка, коли жила на горищі, де з усіх мешканців лише щури,
таргани та миші.
Але, незважаючи на все це, головними рисами характеру Попелюшки були працьовитість, доброта та терплячість.
Врешті-решт, як і практично в усіх казках, добро перемагає зло.
Ця казка не є винятком, тож кінець її щасливий, кожен з героїв отримує
те, на що заслуговує. Попелюшка ж, наприклад, виходить заміж за принца. Я
вважаю, що одруження з принцом – це своєрідна винагорода за її вдачу,
за роки страждань та принижень, за всю ту роботу, яку вона робила
стільки часу.
Мені подобається Попелюшка, тому що вона незлостива, добра, розумна,
розсудлива, терпляча, привітна.. Що ж ще? Вона ніколи не робила зла
своїм сестрам та мачусі, як би сильно вони її не принижували чи
знущались з неї.
<span>Саме це й робить Попелюшку вищою за сестер, саме через це до цього
часу матері з усього світу розповідають своїм дітям казку про Попелюшку…</span>
На літніх канікулах Андрій і Петро поїхали у гості до бабусі у село . Вони давно мріяли сходити до річки , погуляти у бабусиному садку , порозважатись та поїздити на тракторі діда Максима .У селі пахло свіжістю весни , п'янким ароматом хмелю і тонким , ледь відчутним запахом кульбаб . У стріхах збудували ластівки гнізда і пташенята співали на все село , їх щебет обплутував слух і зачаровував хлопців. Все було чудове і цікаве , зовсім не так , як у місті .
Ніжний ранковий промінь пробудив хлоп'ят , і вони помчали на кухню , де їх чекала бабуся . Поснідавши друзі вирішили піти до річки . Дідусь їм розповідав , що біля річки захований скарб , який ніхто не відшукав . За легендою - цей скарб заховали козаки від султана . І Петрику було дуже цікаво - який цей скарб ?
Взявши мотики хлопці вирушили в подорож . Легкий ранковий туман обіймав річку , яка спала під ранішнім сонцем . Свіжий вітерець розвівав ранкову прохолоду . Хлопці стомились і сіли відпочити .Раптом Андрійко побачив на березі річки камінь . Підійшовши блище вони побачили на ньому надпис . Хлопці зраділи такою знахідкою і намагались підняти камінь . Але він був надто важкий .
Шукачі скарбів спробували відкопати загадковий камінь , який причаїв невідому таємницю . У селі ніхто не знав звідки цей камінь , і хто його туди поклав ...
Відкопавши камінь , хлопці побачили скриньку . Вона була міцно скована трьома замками . Андрій взяв неї і поніс до дідуся .
Відкривши скриньку , всі побачили дивовижні прикраси з золота .Хлопці не могли натішитись своєю знахідкою , і вирішили віддати свій скарб в історичний музей .
Приїхавши до школи , Андрій і Петро розповідали усім друзям про свої неймовірні пригоди у селі і про давній скарб козаків , давно забутий на березі річки .
Основні проблеми порушені в повісті Ольги Кбелянської"Земля" актуальні у наш час тим, що більшість людей цінує матеріальні блага, а не сімейні, родинні, душевні цінноясті.
Земля важить більше людського життя. Життя брата, спокою батьків, щастя Анни, та життя її ненароджених дітей.
Але навіть смерть брата не дала Саві такої бажаної землі. А спокій він утратив.
<span>зоображення краси природи,возвеличення краси дрібних речей,заклик любові до природи та допомоги птахам</span>