Цитати про владу золота «Гобсек» Золото — ось духовна сутність всього нинішнього суспільства. (Гобсек) «А хіба можуть відмовити тому, в кого в руках мішок золота?» Світом править — золото, золотом править — лихвар. Що таке життя, як не машина, яку приводять в рух гроші ?? «Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль. Так от, у золоті все це є у зародку, і воно все дає у житті». З усіх земних благ є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це. золото. У золоті втілено всі людські сили» Цитати з твору «Гобсек» Біда — кращий вчитель. В горі можно багато чому навчитися, дізнатися ціну грошам, ціну людям. (Гобсек) Так краще вже самому тиснути, ніж дозволяти, щоб інші на тебе тиснули. Що стосується моралі — людина скрізь однакова: скрізь йде боротьба між бідними і багатими, скрізь. Щаслива людина — тема нестерпно нудна! Вдячність — це борг, який діти не дуже охоче приймають у спадок від батьків. Щоб пролити свою кров, треба її мати, милий мій, а в тебе в жилах замість крові — грязь. Якщо людяність, спілкування між людьми вважати свого роду релігією, то Гобсека можна було назвати атеїстом. А по-вашому, тільки той поет, хто друкує свої вірші? будинок і його мешканець були під стать один одному — зовсім як скеля і що приліпилася до неї устриця. Це […] людина, яку можуть терзати турботи, але не докори сумління, яку відчуття займають сильніше, ніж думки, по виду душа пристрасна і палка, а внутрішньо холодна, як лід. Життя — це складне, важке ремесло, і треба докласти зусиль, щоб навчитися йому. Коли людина дізнається життя, випробувавши його прикрості, фібри серця у неї загартуються, зміцніють, а це дозволяє їй керувати своєю чутливістю. Щоб не забруднити лакованих чобітків, походжаючи пішки, важливий пан і всякий, хто силкується наслідувати його, готові з головою зануритися в бруд. Адже я виявився випадковим хранителем її таємниці, а жінка завжди ненавидить тих, перед ким їй доводиться червоніти. У хворих дивні примхи. Вони, як діти, самі не знають, чого хочуть. Надвечір людина-вексель ставала звичайною людиною, а злиток металу в його грудях — людським серцем.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/gobsek-tsitati/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Тема: зображення природи у всій її красі, заклик до бережного стану, до всього живого на землі. Ідея: ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи та всього живого. Основна думка: » Треба в житті любити гаряче і багато…» Художні засоби вірша «Бачиш: між трав зелених» афоризми: «Треба в житті любити гаряче і багато»; порівняння: «як грудочки, пташата…»; вставні слова: «може», «кажеш»; епітети: «сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву!» риторичні оклики та запитання: »Що ти?! А руки? Серце?! Куди заховати їх?!» пестливі слова: «пташата», «грудочки», «маленьким». кільцеве обрамлення — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні строф, рядків: «…Бачиш: …, як грудочки пташата…». Вірш пройнятий гуманізмом, любов’ю і бережливим ставленням до природи. Автор задає риторичне питання: «А руки?! Серце?! Куди заховати їх?!» Справді, якщо людина байдужа до краси навколишнього світу і не має в серці «любові й хисту» до природи, то навіщо їй серце?
Відповідь:
1." На Щуку хтось бомагу в суд подав..."2. "На той раз суддями були: Якіїсь два Осли,..."3. "За стряпчого, як завгіди годиться, була представлена Лисиця"4."Зійшлися судді, стали розбирать: Коли, і як воно, і що їй присудити?"5. "- Дозвольте і мені панове річ держать - тут обізвалася Лисиця:... І щоб усяк боявся так робити - У річці вражу Щуку утопити!"
Пояснення:
Вранці я прокинувся на диво рано - яскраве сонячне світло набридливо пробивалося крізь тоненькі завіси. Невдоволено бурмочучи, я потягнувся, встав з ліжка і почимчикував до величезного вікна. За холодну зиму його рама геть розм'якла та де-не-де пропускала тоненькі потоки холодного вітру. Я давно вже казав мамі, що час поставити нові вікна в будинку, та весь час чув одну відповідь: "в нас немає достатньо грошей".
Я вже хотів завішати штори, та мимоволі поглянув у вікно.
- Господи, скільки я спав? - скрикнув я.
Ще вчора ввечері надворі простелявся невеликий шар снігу, дерева похмуро перекривали сіре небо, а зараз весь сніг кудись зник, небо стало ясне, безхмарне. Біля самого фундаменту яскравіше звичайного світився зеленню мох, чорна земля відблискувала сонячні зайчики своїми калюжами та струмочками. Таке відчуття, наче за ніч природа нарешті згадала, що вже квітень і час влаштовувати весну. Я посміхнувся.
- Мамо, ти це бачила? - крикнув я в дверний прохід до сусідньої кімнати.
- Що вже трапилося? - спросоння спитав тихий голос.
- Йди сюди.
Через кілька хвилин мама вже підійшла до мене, засапана, в старому білому халаті, все ще тремтячи від легкої прохолоди.
- Мамо, дивись, - показав я їй на вікно.
Мама довго зачаровано дивилася на пробуджене подвір'я. Вперше за стільки місяців вона посміхнулася.
- Сподіваюся. що з весною і наше життя стане кращим, - сказала вона мені і обійняла.
- Обов'язково, мамо.
В школу я тоді не пішов - занадто багато справ було в дворі. Весна - це не тільки пробудження всього живого, це ще й численні клопоти. Допомагаючи мамі в садку, розпушуючи землю, я знайшов навіть три проліски. Якщо тато повернеться скоро з війни, я їх йому обов'язково подарую...А він повернеться - я це точно знаю, бо в таку весну не може бути нічого поганого, тільки щастя та радість.