Моє село давній і неймовірний відбиток стародавньої історії. Воно невеличке, але має величезний шарм, який відчуваєш з першої хвилини перебування в ньому.
З давніх-давен у наших предків повелася добра традиція - вифарбовувати хати і паркани в яскраві кольори. Тому, коли потрапляєш в нашу маленьку казку, відчуваєш себе в країні Див.
Моїм улюбленим куточком є ставок. До нього веде витоптана роками стежка, з усіх боків її квітнуть маки, волошки й зеленіє трава.
На березі мого ставка ростуть ветвисті іви, під якими вдень можно сховатись від палючого сонця. Там завжди тихо, лише чутно як плещеться чиста, як скло, водиця. Навесні і влітку там можно погодувати качок із каченятами. Для цього я купую, або беру с дому половину хлібину, та хутчіш біжу до них. Вони, здається, вже запам'ятали час, в який я до них ходжу, і виглядають мене, весело крякаючи.
Коли мені сумно, або хочеться залишитися одному, я йду туди, і ця чародійна краса мене заспокоює.
А взимку ми разом з друзями влаштовуємо там каток. Зими в нас холодні, ставок замерзає і на ньому безпечно кататись.
Моє мальовниче село - найкраще місце на світі, я люблю його, та пишаюсь його красотами.
Де твій батько,друже,козак Сергій питає.
Сергію,твій батько найкращий друг та козак по всій Запорізькій Січі.
Будь добрим другом - людині,будь добрим батьком - дитині,будь добрим козаком - Україні,не забувай про це,Сергію.
Великі сини України Т. Шевченко та І. Франко вийшли з народу. Своїми творами, талантом вони заслужили всенародну шану.
Переді мною Шевченків «Кобзар». Цю безсмертну книгу читали ще сучасники Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.
Справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був написаний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців — це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому стала народною піснею.
Інша пейзажна поезія «За сонцем хмаронька пливе» пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальовничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, туман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог. Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклорних творів.
Під'їжджати-[п і д й і ж дж а т и] (дж)- один звук
Стояв теплий осінній вечір.Давно у цій місцевості уже не було дощів.Десь далеко видавалися страшні звуки..
Через годину усе небо затягли темні темні, ніби чорні хмари,навкруги стояв гучний шум і дув рвучкий вітер.Навіть трьохсотлітній старий дуб тривожно шелесить своїм листям.Раптом щось блисне у хмарах..і несподівано загримить.Усі люди ховаються по своїх домівках,а кого негода застала зненацька далеко від дому ,то просяться у хату до інших... страшнаа злива наближалася.Аж ось стих вітер навкруги.не гриміло не блискало.Уже падають перші краплини дощу... одна, друга,третя.Тепер усі люди можуть відпочити , надворі стояла злива...