<span>Приличный,благопристойный. Благочинное поведение.
Наверно!</span>
Я могу найти, и перевести.
Эта сказка по осень. Даже не сказка, а рассказ И.С.Тургенева.
Я сидів в березовому гаю восени, близько половини вересня. З самого ранку перепадав дрібний дощик, змінюваний за часами теплим сонячним сяйвом; була непостійна погода. Небо то все заволакиваются пухкими білими хмарами, то раптом місцями розчищалося на мить, і тоді через розсунених хмар показувалася лазур, ясна і ласкава ...
Я сидів і дивився кругом, і слухав. Листя трохи шуміли над моєю головою; по одному їх шуму можна було дізнатися, яке тоді стояло пору року. То був ще не веселий, сміється трепет весни, не м'яке шушукання, не довго говір літа, не ляклива і холодне лепетанье пізньої осені, а ледь чутна, дрімотна балачки. Слабкий вітер трохи тягнув по верхівках. Внутрішність гаї, вологою від дощу, безперестанку змінювалася, залежно від того, світило сонце або закривалося хмарами; вона то осяває вся, немов раптом в ній все посміхалося ... то раптом знову все кругом злегка синіло: яскраві фарби миттєво гасли ... і крадькома, лукаво, починав мрячити і шепотіти по лісі найдрібніший дощ.
Листя на березах була ще майже вся зелена, хоча помітно зблідла; лише подекуди стояла одна молоденька, вся червона або вся золота ...
<span>Жодного птаха не було чутно: всі притулилися і замовкли; лише зрідка дзвенів сталевим дзвіночком глузливий голосок синиці</span>
Я вважаю, щоб відшукати свій шлях у житті варто кожного разу пробувати щось нове. Головне не здаватися адже на помилках вчаться. У кожної людини є свій шлях і своя доля. Не варто дивитися на інших і вказувати ім на їхні помилки, варто дивитися на себе. Ніколи не потрібно опускати руки, слід пам'ятати , що хоча б одна прочитана сторінка в день і ми закінчимо читати книгу, один зроблений крок вперед і ми навчимося ходити. Інколи нам здається, що вибрати свій шлях це так легко, але наспровді це не так, адже в житті перед нами постане вибір не одної дороги а декількох. І навіть якщо ми помилимося слід лише сказати собі нічого страшного це був мій шлях і моя помилка. Ніхто не має права засуджувати її адже лише ми знаєм свій шлях, знаємо свою історію, лише ми можемо себе засуджувати і опладувати. Щоб віднайти свій вірний шлях не потрібно боятися відкрити для себе щось нове, відкрити для себе життя. Це є ваш шлях тому у свою годину ідіть не озираючись з молитвою за тих кого любили чи ненавиділи. І залиште по собі любов, щоб світ став кращим.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Мені він допоміг зрозуміти,що лише за наполегливою працею люди зможуть добитися в цьому того чого вони захочуть
Р.крузо не зламався від того, що він попав на безлюдний острів.Він був відрізаний від життя,але він не піддався волі і зміг створити для себе інструменти,якими він користуючись вижив.
