Михайло: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".
Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"
"Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."
"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."
"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості.
Анна
"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".
"Була прегарна в тій хвилі. Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності."
" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
"На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
Провідну думку вірша "Вибір" можна записати цитатою:
"Я б вибрав найвищу почесть: У чистім полі і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!"
Я дуже люблю своїх батьків за те, що вони подарували мені життя, виховали в теплоті і турботі, допомогли стати на ноги, навчили і підтримали. Я дуже поважаю їх і маю наміри віддячити своєму татусю і ненці, коли вони вже потребуватимуть моєї допомоги. Я ніколи не зможу переоцінити їх роль усвоєму житті, тому що вони віддали все найкраще, що мали - час, любов, доброту, свою радість - мені. Під їх пильним наглядом я навчився не допускати багатьох помилок і дійсно прислухатись до порад близьких. Батьки ніби янголи охоронці вкривають мене від всіх незгод і негараздів, завжди знаходять, як розрадити в хвилини смутку і як розділити зі мною мої радощі, успіхі і досягнення. Я ніколи не забуду рідної святині батька й ненькі і буду мати за найвищу нагороду віддячити їм за все<span>Ⓐ</span>.
Є. Гребінка розпочав переклад «Полтави» О. Пушкіна, написав кілька байок, п'єсу-одноактівку «В чужие сани не садись», ряд російських поезій. Прикметно, що у рік закінчення гімназії (1831) деякі з них з'являються друком: уривок «из песни 1-ой» поеми О. Пушкіна — в «Московском телеграфе», вірш «Рогдаев пир» — в «Украинском альманахе».
