Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. А що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? Учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. Однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.Не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. На жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.Мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися?,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за допомогою доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова?, чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?, чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? Спостереження показують: не всі і не завжди.Живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. Ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. Тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. Між ними побутує така думка,що вживання подібних слів допоможе здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. Та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? Думаю,що ні. І якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо,допоможе стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. Вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. Недарма давньогрецький філософ Піфагор говорив: "Бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”.<span>Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне самовдосконалення.</span><span>міні твір у публіцистичному стилі "Молодь і культура мовлення"
</span>
Зима. Все поснуло. Лише горобина не спить. Вона чекає на своїх маленьких крилатих гостей: синичок,снігурів та інших.В холодну зиму ці "друзі" виручають один одного. Горобина,своїми ягодами підгодовує птахів.бо метіль та зима проти малих створінь. Тим часом ,птахи, розважають щедру рослину.
І ось гості прилетіли.
-Добрий день,вам,пташечки!-каже горобина.
-Добрий,добрий,пані Горобинонька!-відповідають пташки.
Всі їдять і хрумкають,так вдячно,що одразу розумієш,будь-що в зимку замерзене,але не серце.
1)Грудень прийшов зі своїми дочками-Метелиця,Хурделиця,Завія
2)Під снігові намети намело величезні кручі.
3)Дзвінка пісня синички пробуджує весну.
Ґ 'у д з и к
'-це наголос
Одинадцять (о д и на д ц' а т')-10б.,9 зв.
