1.Без труда нема плода.
2.Добре роби- добре й буде.
3.Доброму всюди добре.
4.Буде добре як мине зло.
5.Добрий початок-половина діла.
6.Діло майстра величає!
7.Лежачого хліба ніде нема.
поэтесса, переводчица, общественная деятельница Лариса Петровна Косач родилась 25 февраля 1871 года в городке Новоград-Волынском. Отец писательницы, Петр Косач, был образованным прогрессивным человеком, членом Старой Громады, близким другом Михаила Драгоманова. Мать, Ольга Косач, - известная в украинской литературе писательница под псевдонимом Елена Пчилка. Девочка воспитывалась в культурном украинской среде, где всегда царил дух национальных традиций, возвышенного свободолюбия, стремление к знаниям, честь передового общественного опыта. С детства, поражена тяжелой болезнью, туберкулезом костей, девушка вынуждена была подолгу лежать прикованным к постели. И именно болезнь, и лечение ее наносили невыносимых мук, но мужественная девочка терпеливо сносила страдания. В перерыве между приступами боли Леся училась, самостоятельно осваивая новые и новые предметы. Программу ей составляли родители. Не доверяя официальной школьной, они разработали свою методику: сами подбирали литературу, сами определяли объемы необходимых знаний по той или иной дисциплины. Иностранных языков Лесю научили специально приглашенные для этого учителя. Это позволило ей свободно овладеть французский, немецкий, английский языки, не говоря уже о русском и польский. Кроме того, она хорошо знала греческий, латинский, болгарский, итальянский, испанский, грузинский и другие. Имея за плечами эти знания, гениальная поэтесса могла знакомиться с передовыми достижениями мировой мысли и участвовать в них. Писать девушка начала еще и не достигнув десятилетнего возраста. Стихотворение «Надежда» обозначено 1 880 годом, а уже через несколько лет поэтические публикации, подписанные красноречивым псевдонимом Леся Украинка, начали появляться в прессе регулярно. В своей второй сборнике «Думы и мечты», изданной во Львове 1899 года, Леся Украинка вместила две поэмы: «Роберт Брюс, король шотландский» и «Старая сказка», которые своей тематической и идейной направленностью составляли определенный этап не только в творчестве поэтессы. Вопросы, связанные с социальным и национальным освобождением народа, поднимались с особой выразительностью и остротой. Леся Украинка вообще отмечалась приверженностью тем, связанных с давней историей, с дальними средневековыми временами. Это позволило ей с большей свободой говорить о вещах, которые строго контролировались цензурой. Хотя где бы и в каких условиях ни происходили события, изображенные в ее произведениях, касались они исключительно современности. Новоград-Волынский, Луцк, Ковель, село Колодяжне, в котором с 1882 года стала постоянно жить семья Косачев, - это те места, где проходили, возможно, лучшие годы жизни юной поэтессы. Эти места дали ей самое основное - ощущение родины, народа, его традиций и веры. Всю жизнь, как драгоценное сокровище, собирала Леся произведения народной поэзии. Здесь она впоследствии стала верным творческим побратимом своему мужу - Клименту Васильевичу Квитке, талантливому музыковеду. В 1894 году семья поэтессы поселяется в Киеве. Леся Украинка биография сокращенно Среди людей, с которыми Леся Украинка постоянно общается, - Николай Лысенко, Михаил Старицкий, другие выдающиеся представители украинской интеллигенции. Хорошие отношения сложились и поддерживались с Иваном Франко, Михаилом Коцюбинским. В 1899 году поэтесса впервые встречается с Ольгой Кобылянской, дружба с которой окажет благотворное влияние на творчество обоих писательниц. Особое, животворного значение для жизни и творчества Леси Украинский приобрело общения с Сергеем Мержинским, с которым она познакомилась в Крыму во время очередного лечения. Поэтесса занимается социал-демократическими идеями, что и привело к ее ареста в январе 1907 года. Начиная с 1903 года, когда здоровье Леси Украинский ухудшилось, она почти постоянно живет в Грузии. Именно болезнь была причиной того, что поэтессе приходилось постоянно ездить с надеждой найти то чудодейственное место или лекарства, которые лишили бы ее от ежедневных физических пыток. Лечилась она в Болгарии, Италии, Египте. Общение с людьми, представителями разных наций и народностей, познания культур других народов, с одной стороны, расширяло знания, а с другой - давало твердое убеждение о самобытности и величие отечественного духовного наследия. Всю жизнь Леси Украинский - сознательное служение идее братства. Переводческая деятельность, популяризация среди украинства достижений мировой мысли и открытия Украины другим народам - образцовый пример подвижничества художника.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/15578387#readmore
Наталю Сергіївно Ви читали цей твір? Всім зрозуміло, яка ідея твору. Ідея -називається та головна думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ. І яка ж ідея твору? А ідея твору в тому, що у дівчинки був вибір між скарбами і здоров'ям мами. Здоров'я дорожча за всі скарби світу.
Було це в тридцятих роках минулого століття. Українське селянство потрапило в ярмо панської неволі, тягло свою долю, як віл. Але це не була звичайна покірна робоча худоба, яку їжа та відпочинок могли б зробити щасливою; це був дикий тур, що не забув іще волі, що хвицав ногами й наставляв роги.Свіжі традиції волі жили в народі, і селяни рвалися на вільні від панщини Бесарабські землі. Як струмочки, стікалися втікачі до Дунаю. Але там їх чекали облави. Козакам платили за кожну впійману голову. Нестерпною була доля зловленого — його віддавали в солдати, засилали в Сибір, катували й відправляли знову на панщину.Але селяни все одно втікали туди, де хоч дорогою ціною можна було здобути волю або полягти на вічний спочинок. І Остап прощається із Соломією і. Соломія журиться, що залишається сама з нелюбим чоловіком, але розуміє: парубкові не можна лишатися — пан дуже на нього лютий. Вона перевозить Остапа через ставок на човні<u />. Він відчуває себе вже вільним, тільки переживає за дідуся, якому через нього може дістатися від пана. Саме дідусь розповів йому про Січ, козацтво, про боротьбу з панами, підтримував сподівання на волю. Панові донесли про бунтівничі думки Остапа, і той змушений був тепер тікати.Раптом на шляху з’явилася постать подорожнього. Коли вона наблизилася, то виявилося, що це Соломія, перевдягнута в чоловічий одяг. Остап спочатку здивувався, а потім зрадів. Уранці, побачивши, як довгі коси жінки вибилися з-під козацької шапки, засміявся. Соломія дала йому ніж і рішуче сказала відрізати її довге волосся. IIВ одній із яруг, що спускалася до Дунаю, сиділи втікачі, чекаю чи перевозу — всі з домашніми речами, бо покидали батьківщину назавжди. Тут були дорослі й діти, здорові й навіть недужі. . До них у дорозі пристав Іван, їхній земляк. Очікування затяглося. Раптом тихо підпливли човни, люди затовпилися, зашуміли. Іван Котигорошок, ускочивши в човен, кликав Остапа із Соломією. У ту ж хвилину наскочила сторожа. Одні втікачі відпливли, а інші кинулися тікати, і кулі свистіли над їхніми головами.Остап і Соломія мчали вперед без пам’яті. Коли втомилися, згадали про одного мірошника Якима, що теж знав спосіб переправитися на волю, й повернули до його млина. Мельник упізнав Остапа й порадив зв’язати невеликий пліт. Після півночі все було готове. Пліт був важкий, і його ледве дотягли до річки. Навколо — ні душі, во. Пліт спустили на воду — і його понесло течією. Остап ледве зумів вирватися з потоку, доправитися до берега .Замість радості Остап відчув обурення й голосно закляв країну, де зазнав скільки кривди. У відповідь пролунав постріл сторожового , й Остап, скрикнувши, схопився за груди. Соломія смикнула Остапа за руку й поволокла його подалі від річки. Вони бігли комишами, поки парубок зовсім знесилів.вона зрозуміла, що він поранений, зупинилася й перев’язала Остапа. Той попросив води, але де її візьмеш у такій темряві? Та, що хлюпала під ногами, зовсім не годилася для пиття. Йшли довго, поки зрозуміли, що заблукали, адже у високих комишах не можна було визначити, куди дме вітер, де сонце. В Остапа почалася гарячка. Соломія поклала його біля озерця з чистою водою, а сама пішла шукати дороги й допомоги. І теж заблукала, але вирішила не здаватися. Вона будь-що знайде Остапа й урятує його.Уранці молодиця прокинулася від диму і від того, що мимо неї пробігають дикі тварини, повзуть гадюки, кричить над головою птаство. Вона зрозуміла, що горять плавні, й з усіх сил кинулася слідом за звіриною.Коли Соломія пішла, Остап відчув себе відрізаним од світу. Він щохвилини мочив руку у воді й охолоджував собі чоло. Йому стало зовсім погано — він почав марити, згадувати дідуся. Коли опритомнів, то побачив перед собою великого голодного вовка. Звір почав помалу наближатися, й Остап хлюпнув на нього водою той відступив. Так тривало довго, поки вовкові набридло, він завив, сердитий клацнув зубами й побіг геть.Парубок спочатку змирився з тим, що доведеться загинути, а потім у нього прокинулося таке бажання жити, любити, що він сунувся зі свого ложа й поповз із комишів. І раптом почув голос Соломії. IV, V Соломія вибралася з очеретів, за допомогою циган, що жили в хатині поблизу, знайшла Остапа. Стара циганка вилікувала пораненого. Соломія тим часом працювала в наймах. Цигани займалися Крадіжками, тому поліція заарештувала їх, а разом із ними потрапив до в’язниці й Остап, у якого було кульове поранення.Того дня Соломія зустріла на базарі Івана Вони пішли забрати Остапа, але дізналися про страшне лихо. У поліцейській дільниці із Соломією не стали й говорити. Тоді молодиця вирішила підкупити драгомана який служив у поліції. Драгоман обіцяв небагато, адже в жінки було мало грошей. Єдине сказав, що Остапа будуть відвозити на той берег післязавтра вранці.Соломія підмовила Івана дістати рушниці й визволити Остапа під час переправи. Уранці вони взяли чужий човен і попливли. У човні, де сидів Остап, було четверо. Соломія піснею сповістила, що їде його визволяти. Зав’язалася бійка. Івана турки застрелили, <span>
</span>
«Тарас Бульба»- найдовершеніший лірико - романтичний твір Миколи Васильовича Гоголя.
Повість «Тарас Бульба» не є відтворенням у художній формі певних конкретних подій. Письменник умисно вільно поводиться з хронологією, художньо узагальнюючи історичні події, які насправді відбувалися упродовж ХV – XVII ст..
У повісті троє головних героїв - Тарас Бульба та його два сини Остап (старший) і Андрій (молодший). Кожному з них притаманні такі риси характеру, як сміливість, відчайдушність та непохитність.
Тарас Бульба – кошовий отаман. «Бульба був упертий страшенно. Це був справді незвичайний вияв руської сили: його викресало з народних грудей кресало лиха». Свою повагу до головного героя Гоголь передає словами старого козака Касяна Бовдюга : «… А наказним отаманом, коли хочете знати, не годиться бути нікому іншому, як тільки одному Тарасові Бульбі. Нема з нас нікого рівного йому в доблесті».
Автор описує нам і старшого сина отамана Остапа. « Остапа вважали завжди одним з найкращих товаришів. Він рідко верховодив іншими в зухвалих витівках - обнести чужий садок чи город, зате він був завжди одним із перших, що підходили під прапор заповзятливого бурсака, і ніколи, ні в якому разі, не виказував своїх товаришів. Ніякі канчуки і різки не могли примусити його це зробити». Щоб охарактеризувати молодого козака, з-під пера Гоголя виходять і такі рядки: « він був прямодушний з рівними. Він був добрий у такій мірі, в якій тільки можна було бути з такою вдачею в тодішній час».
Щодо Андрія… Так, він став зрадником, але хіба ж серцю накажеш? Хіба ж він винен, що не міг і дня прожити без прекрасної полячки? Він дійсно відрізнявся від батька і брата. « Він був винахідливіший, ніж його брат; частіше бував верховодою в досить небезпечних витівках, і часом, за допомогою винахідливого розуму свого, вмів викручуватися від кари, тоді як брат його Остап, облишивши всяке старання, скидав з себе свитку й лягав долі, зовсім не думаючи про те, щоб просити помилування».
Отже, всі ці характери різні, але, якщо їх скласти до купи, і відкинути від уваги те, що Андрій зрадив Батьківщину, вийде ідеал мужнього, сильного і вольового козака.