Овіяна прохолодним вітерцем, освітлена сонячними промінцями, наділена ароматом трав і квітів, сьогодні прийшла весна.
Дивишся у небо, а там: і хмари пливуть по блакитному небу, і пташки заводять веселі танці, і сонце усміється тобі - завітала в гості весна.
І прилетіла на зелених санях весна, і розквітли поля, і пробудились тварини.
Мені здається, що це простіше простого
я вважаю, що вивчати українську мову необхідно.
По-перше, кожен українець, який поважає себе, свій народ та Батьківщину повинен розмовляти українською мовою. Проте, на жаль, випадки, коли українці просто не знають рідної мови, стали досить частими. І здавалось би, що, якщо Україна стане незалежною державою, то українську мову почнуть пропагувати, вчити, звеличати, проте ні – українське все більше «в’яне, засиха». Люди віддають перевагу російській, польській чи англійській мовам.
Яскравим прикладом цього може бути образ сім`ї Мини Мазайла з однойменного «філологічного водевілю» Миколи Куліша. Головний герой хотів змінити своє прізвище, щоб позбутися комплексу національної меншовартості – «серцем відчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Проте його «не українське» серце його підвело, і після зміни прізвища його звільнили з посади за «злісний опір українізації».
По-друге, українська мова – це багатство нації, її історія, це те, що об`єднує людей, різних за своїми ідеалами та цінностями. Як «без верби і калини нема України», так само і без української мови немає українського народу, а відповідно і держави.
Прикладом цього є історія з життя моєї однокласниці Каті, сім`я якої виїхала в Канаду. Вона досить серйозно захворіла і потребувала дорогої та складної операції. Медичного страхування на той час у сім’ї не було. Вони звернулися до української громади у Канаді, яка відразу вирішила допомогти своїм співвітчизникам.
Підсумовуючи сказане, хотілося б ще раз наголосити, що добробут кожної сім’ї чи людини безпосередньо залежить від добробуту держави. Не обов’язково, щоб цей добробут був матеріальним, іноді досить просто говорити українською, розвивати українське, бути українським…
Тебе вже більше не згадаю я . (додаток "ТЕБЕ"-кого незгадаю
він жив лише поезією. (додаток "ПОЕЗІЄЮ" -чим
я чула ці легенди вже давно.
дитина вже годину чекала свою матір.( додаток "матір"-чекала кого
дівчинка все шукала свого загубленого брата.
Я погоджуюся з думкою, що навчатися ніколи не пізно, адже все життя людина вчиться. І якщо хтось цього не розуміє і перестає вчитися, то він багато втрачає, бо наука йде вперед, як і все життя.
<span>Виходить, немає чого соромитися того, що колись не встиг здобути вищу освіту або другу вищу, а часом і середньої хтось не має. Та не це біда, коли людина розуміє, що вчитися треба, коли вона ладна подолати всі перешкоди, щоб тільки вчитися. Біда, коли людина не розуміє цінності знання і ставиться до освіти прагматично: оце пригодиться в житті, а це незрозуміло навіщо вчити. Не секрет, що освіта дає людині можливість більш вільно орієнтуватися у світі, дає справжнє розуміння про все навколо. Отож і виходить, що вчитися ніколи не пізно поки є життя, треба вчитися далі. </span>
<span>Підтвердженням цієї думки може слугувати повість С. Васильченка "Талант", герої якої вчителі. Вони вже викладають у школярів, але прагнуть здобути ще й університетську освіту, тож присвячують підготовці до вступу весь вільний час. </span>
<span>Наразі у світі неабиякої популярності набула освіта для людей зрілого віку. І це не випадково, це не примха стареча, а сформована свідома потреба людини дізнатися якомога більше Викликає справжнє захоплення те, як прагнуть старенькі вчитися, бо для них це і є життя. Ніхто з них, мабуть, не скиглитиме про те, що вже, мовляв, пора збиратися на цвинтар, чого б його сушити мізок. Вони розуміють, що вчитися — значить сподіватися на краще і продовжувати жити. З усього сказаного видно, що вчитися й справді ніколи не пізно. </span>
