Ану вставай, чоловіче, третій півень кукуріче.
брехень багато, а правда одна.
в роботі "ох" , а їсть за трьох.
Не дивлячись на те, що вже була середина весни, звичне, для цієї пори року, потеплення не наставало. Днини були довгими та сонячними, небо зробилось блакитним, прикрасилось мереживом перистих хмарин. Горобці влаштовували галасливі базари на дахах будинків, голому гіллі кущів та дерев. Бродячі собаки раптом перестали бути одинаками – дружно гуртуаались в шлюбні зграї гаряче насолоджувались своїм, незбагненим для людської моралі, вільним коханням. Автомобілі давно вже роз'їжджали по вільній від крижаної шкаралупи дорозі і невідворотно скидали з коліс зимову гуму. І навіть люди, що нудьгували без тепла, вже не кутались в шарфи, не підіймали коміри. Чоловіки хоробро розстібали верхні ґудзики тісних сорочок, а дами завзято наряджали яскраву помаду, спокушали запаморочливими шпильками та відвертими декольте. Усім, тваринам та деревам, машинам та шляхам, землі та небу було зрозуміло що, не дивлячись на міцні морози та забальзамовані крижаною скоринкою кучугури, нинішня зима доживає останні дні, чи навіть години.
Одного ранку трарилось неминуче – подув впевнений, теплий немов парне молоко, південний вітер, нагнав хсари, які щедро пролилися всезмиваючим дощем. Сніги розтавали дуже швидко і перетворювалися в каламутні, дзюркопливі немов гірські стрімчаки, шалені потоки. Та ось на останній вцілілій, колись велетенській, стікаючій талою водою, тьмяній кучугурі з’явилось послання.
У весняному лісі, біля схилу, що вів до річки, простягла свої білосніжні пелюсточки до сонечка маленька конвалія. Цього ранку на спів її дзвіночків прилетіла перша весняна бджілка. Вона пильно придивилась до молодого зеленого листячка і тоненького стебельця і сіла поряд на гілочку. Звабивий аромат конвалії скружив її голівку. Обережно бджілка запитала конвалію:- Звідки ти взялась тут?Вітер похитавши дзвіночками конвалії, відповів тихим дзенькітом:- З"явилась вона тут, від загубленої чистої сльози молодої дівчини.-Тому, напевне, така ніжна і беззахистна?- Так, напевне...- журливо відповіла конвалія. Хоч сонечко і гріє, та мені тут сумно самій. Навколо високі дерева, що я навіть не бачу їх верхівок і більше нікого.<span>Бджілка ще ближче підлетіла до конвалії і запропонувала їй свою дружбу. Конвалія зраділа і всміхнулась. Тепер вони щодня перешіптуються між собою. Про весну і її красу</span>
У однiй газетнiй <em>статтi </em>було надруковано вiрш моє<span>ї подруги Оксанки.
Вчителi в нашiй школi дають дiтям гарнi <em>знання</em>.
Сьогоднi дощ <em>лл</em></span><span><em>є</em><em>,</em>мов з вiдра.
Взявши <em>знаряддя </em>працi ми з братом пiшли прибирати садок.
</span><span>У стиглому житньому <em>колоссі</em> сюрчать коники.
</span><span>Хтось викинув сміття на <em>узбіччя</em>, але якась совісна людина прибрала його.
</span><span>Коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкинувши своє широке <em>гілля</em> понад соняшниками.
</span><span><span>Треба бути праведним <em>суддею</em></span>.
</span>