Три студенти київської бурси, дорогою додому заблукали і попросились переночувати у найпершому хуторі. Один з них, Хома Брут (студент-філософ), став жертвою відьми, у якої вони зупинились. Вона скочила на нього верхи і скакала полями. Хома спочатку злякався, але стомившись, сам скочив на відьму і почав бити її батогом. Настав ранок і відьма, втомившись, впала і перетворилася на красиву паночку!
Хома повернувся до Києва, але йому приходить наказ вирушити до багатого сотника, читати три дні молитви над красунею-донечкою , що от-от помре ( це донька сотника). Люди сотника замкнули Хому в церкві на ніч. Коли Хома почав читати, він побачив що мертва красуня - та сама відьма на якої він скакав! Через страх, він починає читати і побачив... що метва відкрила очі, потім сіла, потім почала ходити по церкві, шукаючи Хому ( бо він вбив її, коли скакав). Хома намалював навколо себе коло, тому мертва красуня не могла переступити коло і впіймати Хоиу. Наостанок, почав літати трунок (гроб). Потім пролунав спів півня і все затихло.
У ніч другу було теж саме, Хома накреслив магічне коло, ала потім з'явилися чудовиська і теж шукали його. Третя і остання ніч: все було теж саме, але чудовиська привели Вія - найголовнішого серед гномів. Унього були довгі вії. Для того, щоб Вій міг глянути, нечисті довелося піднімати йому повіки. Хома відчував, що не варто дивитися Вію в очі, однак не витримав і глянув. пролунав перший спів півня, другий, але чудовиська перетворилися на статуї. а Хома Брут помер від страху.
Тарас Григорович Шевченко – це наш символ, геній і дух. шлях до величі Тараса Шевченка лежить через усвідомлення нашої національної природи, нашого світосприйняття, нашого минулого і сучасного, адже великий Кобзар символізує душу українського народу і його гідність. У ньому все наше буття і всі наші мрії. Кому не відомо:Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не знайти такого хірургічного скальпеля, що зміг би відділити їх одне від одного – вони синоніми на всі часи. Українцеві уявити себе без Шевченка, все одно, що без неба над головою. Він - верхівка нашого родового дерева.
До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".
" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "