Ответ: Епітети: шляхи широкої, стару матір, молоду дівчину, високу тополю, дівчина заручена, червону калину, в нетопленій хаті.
Магічне число три
Метаморфоза
Объяснение:
Син письменника поводиться в школi як звичайний пiдлiток — бешкетує, отримує iнодi не зовсiм гарнi оцiнки. А вдома на нього чекає виховна робота...
Цю роботу провадять: батько-письменник, мама i бабуся-вчителька. Власне, саме пiд час цих «виховних» годин i виникає образ «блакитноï дитини». Ось як це вiдбувалось:
(...),- Твiй татусь, коли був отаким, як ти, нiколи не балувався.
- I приносив додому вiдмiннi оцiнки! — додає дружина.
- Усi вчителi не могли ним нахвалитися...
- Бо вiн не був хулiганом!..
- Вiн спокiйно сидiв на уроках...
- I не завдавав учителям жодних прикрощiв...
Мiй син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи снiжно-бiлими крильцями, сяє рожевими щiчками i докiрливо дивиться на забiяку повними всiх на свiтi чеснот голубими очима. (...) Весь той день, до пiзньоï ночi, не давала менi спокою блакитна дитина.
I я врештi-решт зрозумiв, що не спекаюсь ïï, поки не розповiм усiєï правди.
Усiєï до кiнця.
Отже, про блакитну дитину. (...)
«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р. Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече... їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення. Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полювання: «І вільно дихається, і легко дихається...». Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/v/vishnya-ostap/2472-rozglyad-usmishki-yak-variti-i-jisti-sup-iz-di... Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
«Краса врятує світ» - ось найвідоміший афоризм, що стосується краси. І ми всі його знаємо. Але мені здається, він дещо неточний. Краса не просто врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його врятовувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші, повертала людей до життя на війні, серед потворних явищ.Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Хлопці купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Дівчата роблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Всі дівчата хочуть модні спіднички та курточки, та ще й щоб зачіска була стильна. Щоб усі подруги заздрили!Мені теж подобаються красиві, гарно вбрані люди, і я теж намагаюся приєднатися до них. Але не з усіма з них мені хочеться дружити. Я ще недовго живу на світі, але вже знаю, що навіть найкрасивіша дівчина або хлопець можуть виявитись підлими, боягузливими, нечесними, а часто в них ще й «зіркова хвороба». До того ж краса не гарантує щастя на все життя.Люди навіть роблять пластичні операції, щоб покращити свою зовнішність, і вважають, що інші полюблять їх за це. Усі люди прагнуть того, щоб добре виглядати, і часто забувають, що зле, пихате та похмуре обличчя не врятує жоден макіяж чи стильні окуляри. Від такої людини хочеться відвернутися. Або просто пожаліти її: «Навіщо ти так старанно малювала губи та зачісувалась, якщо вся твоя сутність просто вилазить назовні?»Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам та частує їх пиріжками. Навіть якщо її зовнішність, вибачте, вже далека від модельної. У іскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, яка виставлена в музеї, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм радість.У різних народів різне розуміння краси людини. Хтось вважає, що гарні люди мають бути стрункі, комусь подобаються повненькі «пампушки». У деяких диких племен красуні та красені взагалі покривають все тіло татуюванням та вставляють у нижню губу таріль!<span>Але справжню красу людини, я вважаю, можна побачити по тому, що написано на її обличчі. Якщо там радість життя, бажання добра, готовність допомогти - це і є краса. Обличчя такої людини начебто світиться зсередини. І неначе уся краса, яка є у зовнішньому світі, зібрана та іскриться у їхніх очах. І яка б не була їхня зовнішність, такі люди стають привабливими для оточуючих. Шукайте їх – це і є насправді красиві люди, і саме вони врятують світ.</span>