<span>У «Літописі руському» є легенда про долю юнака-половця, який потрапив у полон і, маючи заможне життя, забув свою Батьківщину. Спляче серце половецького сина розбудив сильний запах тонкої гілочки степового зілля, що зветься євшан.
Для сучасного українця це може бути мак, верба, калина, волошки.
Серед предметів - прапор(або жовто - синя стрічка), зображення герба, вінок.</span>
«Яркий огонь разложив, совершили мы жертву; добывши
Сыру, потом мы насытили голод.
Юноши чермным вином наполнили доверху чаши,
Кубками всем подносили, от правой страны начиная,
В жертву богам возлияв».
<span>Івоніка.</span><span>"...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..." </span>
<span>"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" </span>
<span>"Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.</span>
<span>Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."</span>
Михайло-Мішель-Мішка Міщенков-Білий це повне його ім'я він син Данила Міщенка. Працював у дворянина , закохався у його дочку парочку Юзефу викрав її привезли до своєї двоповерхової хатини яку називав марком. А насправді то був майже сарай на 2 поверсі був курятник а на першому щойно корова народила теля.
Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве. Мати – звичайна домогосподарка. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Першого вірша Володимир Сосюра написав у 14 років. З дитинства хлопець допомагав батькові на шахті, тому праця в ньому ще з дитинства виховала людину розуміючу життя звичайних людей. Володимир Сосюра дуже переживав за життя та майбутнє держави, тому під час громадянської війни, одразу вступив в ряди УНР, а згодом до Червоної армії. У часи переслідування українських поетів, Сосюра утік до Ленінграда, працював там токарем і нікому не казав, що насправді є знаменитим поетом. Офіційно Володимир Сосюра був одружений двічі (деякі джерела говорять, що 3 рази) Уперше — в 1922 році. З першою дружиною він одружився в 1922 році, але прожили вони разом не довго, лишивши після взаємного проживання двох синів. Причиною розлучення була несумісність в поглядах до України. Його перша жінка, Віра Каперівна, колишній політрук, не вірила в таку державу, як Україна (про це Сосюра розказує навіть в віршах), що й призвело до швидкого згасання почуттів між ними. Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Марією Гаврилівною Даниловою, вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. Поет запропонував Марії одружитися на третій день знайомства. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир. У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану на п’ять років. Їх сім’я розпалася також у 1949 році. А коли Марія Гаврилівна повертається із заслання, вони ще раз беруть шлюб. Разом вони прожили до кінця життя. Захоплення Сосюри: Україна, її культура, традиції, але також частенько його помічали за пляшкою алкоголю, любив грати в більярд. Цінність творчості В. Сосюри не в особливостях його поетичної техніки, а в особливостях того людського явища української дійсності радянського періоду. Саме щирість поетичного вислову Сосюри, виявляє нам його таким, яким він є, робить його особливо цікавою постаттю в українській радянській літературі. У 1941 р. з початком війни евакуйований до м. Уфа, куди вивозили всіх найобдарованіших людей. З 1942 по 1944 р., він працює воєнним кореспондентом, підсилює бойовий дух армії. За патріотичну поезію «Любіть Україну» (1944) Сосюру обвинувачували у «буржуазному націоналізмі». У 1958 році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. Підкосив Сосюру другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання. Помер 8 січня 1965 року.