ЛЕГЕНДА ПРО ВИШНЮ<span>
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко).
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до помочі і доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті. </span>
Обставинне умови.
Якщо хочеш досягти висот, треба працю любити.
<span>Мама - це найдорожче, що у нас є в житті. У нас вона тільки одна єдина. Її треба берегти від усіх небезпек. Маму не можна купити за гроші, як це можна зробити з друзями. Кохайте своїх мам і дорожите ними.</span>
За неділю до Великодня святкується вербра неділя.Перед вербноя неділею,люди до церкви везуть вербове гілля,щоб зранку посявятити його.Коли верба вже посвячена священником,діти один перед одним намагаються встигнути проковтнути кілька котиків.За народним переконанням ці котики вбережуть горло від хвороби.Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок священної верби.А молодь жартома била одне одного священним гіллям ще з дорозі із церкви.При цьому потрібно було промовляти:
Будь великий,як верба!
Будь багатий,як земля!
Будь сильний,як вода!
Але після використання,священну вербу ні в якому разі не можна топтати та викидати-це великий гріх!Потрібно лише зібрати в одному місці та спалити.