Якось мене запитали: "З ким тобі найбільше подобається розмовляти?". Мені дуже сподобалося це запитання. Авжеш мій найкращій сміврозмовники це мама і тато, вони завжди мене розуміють і підтримують. Якщо говорити про школу, то це вчителі, особливо вчитель(ка) української мови. Ну і, також мені легко спілкуватися з моїми друзями, які ніколи не полишуть тебе у біді.
Мова - це найголовніше для мене. "Чому?" - тому що я завжди можу визначити яка людина, тільки по тому, як вона спілкується з іншими.
І гора, і горб - підняті форми рельефу земної поверхні.
Навчання-головне наше завдання
Коли я був маленький і ще не ходив до школи, батьки часто говорили мені, що навчання - це праця. Вони ходять на роботу, заробляють гроші, а я буду ходити до школи, щоб отримувати знання, щоб потім здобути професію і заробляти собі на життя. Я вважаю, що мої батьки мали рацію. Вчитися не завжди хочеться, не всі предмети прості або цікаві, але я намагаюся вчитися якомога краще. Я усвідомлюю, що знання, які я здобуваю зараз, можуть знадобитися мені в житті.
Дехто може сказати, що не всі шкільні знання неодмінно знадобляться. Навіщо вчити те, що не буде потрібним? Але проблема в тому, що, по-перше, всі ці знання взаємопов'язані, тобто пропустиш щось - і не зрозумієш чогось іншого. А по-друге, ніхто не може гарантувати того, що якісь знання або навички не знадобляться. Моя мама каже, що знання зайвими не бувають. Люди міняються з часом, і те, що ти вважаєш неважливим зараз, може стати край потрібним через кілька років. Наприклад, в дитинстві мама мріяла стати балериною, а стала інженером. А якщо б вона вважала, що їй не потрібна математика та фізика, то не стала б.
Як на мене, у школі, тобто саме зараз, ми закладаємо фундамент своїх знань та навичок, на які будемо спиратися потім. Відомо, що будинок на поганому фундаменті довго не протримається. Таким чином, навчання - це важлива робота, це - головне наше завдання.
Ми з другом зайшли в учительську й , привітавшись з учителькою, забрали зошит
