Літо... Найпрекрасніша пора. І я завжди з
нетерпінням чекаю на нього.
Влітку я допомагав бабусі в городі та дідусеві
на пасіці. Коли я закінчував роботу вдома, то
виходив на вулицю погуляти з друзями. Ми
купалися в ставку, грали у футбол, збирали
лікарські трави, але найбільше мені
сподобалося ловити рибу.
Одного разу мій тато, я та мій друг Віталик
вирішили піти порибалити. Коли виходили,
було темно, аж ось запалав небосхил - це
сходило сонце. Спочатку воно освітило темні
верхівки дерев, а через де-кілька хвилин ми
побачили березовий гай і до цього ще сонний
ставок. На траві блищали крапельки роси,
здавалося, що це міріади зірок спустилися на
землю.
Біля оповитого вранішнім туманом ставка,
своїм співом нас зустріли пташки.
Прошелестів крилами журавель. Терпкий
аромат польових квітів лоскотав ніздрі.
Ми зупинилися на березі і у зручному місці
розклали свої нехитрі снасті. Як по команді,
закинули гачки з лескою у воду. Першим у
воді застрибав поплавок у мого тата, ще
хвилина - і тато витяг окунця. Потім я витяг
карася. Мій друг Віталик не забарився і теж
витяг карася.
Втомлені, але веселі, з уловом ми поверталися
додому. Першим нас зустрів мій собака Чара.
Він швидко побіг до нас і почав обнюхувати і
крутити руденьким хвостом.
Але час, нажаль, спливає... Скоро закінчилися
канікули, і треба було знову повертатися до
міста, щоб продовжити навчання.
Як чудово влітку!
Весняні води
Так щовесни. Ідуть вони до свого човна, одмикають і веслують до незатоплених горбочків та острівців. Ось перше сухе місце трапилося. Не видно жодного зайця. Проте скоро-таки надибають. Заєць бігає по мокрій латці землі, і вуха в нього теж жалісливо стирчать.
Заєць хоче у воду скочити. Весь він напружений, наполоханий, очі великі й опуклі. Батько бере його обома руками, заєць здригається. Вигляд у нього заляканий і безпорадний.
А ген ще двоє зайців! Нашорошили вуха, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені та безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.
Батько ступає на острівець, зайці товчуться навколо нього.
Батько їх ловить і випускає на згірку за селом.
Тарасова криниця
Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом Іваном ходив пішки до Мотронинського монастиря, що недалеко від Чигирина.
Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захотілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце й почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили й пішли далі.
А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу багатьох людей, славиться своєю цілющою, смачною водою.
І називають її люди Тарасовою.
<span>Студентство крилате - чарівна пора,
Згадай Ти лишень ці роки.
В них суму і горя практично нема,
Доценти якісь диваки.
На першому курсі нічого не знаєш,
Усе, що не є - дивина,
Лиш бігаєш всюди, заледве встигаєш,
І вільного часу нема.
Оговтавшись трохи, ввійшовши в процес,
Відчуєш життя Ти казкове,
І все не набуте, - все стане Твоє,
Таке консерваторсько-нове.
В процесі навчання відчуєш щораз
Потребу у сні, і на парі
Заснеш Ти на лекції мабуть не раз,
Не виняток - на семінарі.</span>
Нахвалявся мороз усіх у лісі поморозити. Холодних вітрів, лтих хурделиць накликав і наказав їм заморозити всіх пташок і звірів.
Вітри і хурделиці почали лютувати. Вони заморозили всіх звірів і вже збиралися покидати ліс.
Звірі дуже засмутилися, що їх заморозили і почали плакати.
Але коли вітер і хурделиця майже покинули ліс, то в далині на зустріч їм йшла людина. Вони почали лютувати. Вітер дув з усієї сили. Мороз намагався заморозити людину,але чоловік був дуже сильний. Коли звірі почали плакати в них полилися гарячі сльози. Ці гарячі сльози розморозили лід і вийшли на волю.
Коли Мороз побачив, що проти людини його сили не діють він злякався і відступив. Ось так людина спасла ліс від заморозку і панування морозу лісом.
