Ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. Ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. Ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. Але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. Але що йому в цьому допомагає? Що так активно цей-таки рівень підтримує? Безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. Тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. Відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
Говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. Так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. Але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. Добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. Саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна допомога або наша моральна підтримка. Добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. Добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. Якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. Все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
Без краси жити теж не можна. Усі знаємо відому фразу «Краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. Федір Михайлович Достоєвський у своєму романі «Ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». Розумієте? Але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. Та все ж це зовсім неправильний підхід. Краса душі — це основа буття, їй треба приділяти увагу, за нею треба слідкувати, її треба доглядати, адже тільки в такому випадку можна увібрати в себе оте «позитивно прекрасне», про яке так давно говорив Достоєвський.
Отже, добро й краса, безсумнівно, є основою людського життя. Ці два поняття мають бути постійно присутніми у кожному новому нашому дні, адже тільки за таких умов ми зможемо отримати хоча б малесеньку можливість вдосконалити себе і світ навколо себе.
Образи-символи та сцени-символи.
1)Коли Михайло запрошує Анну до танцю,на скрипці рветься струна.Струна-символ обірваної,нещасної долі.
2)Ліс-символ чогось страшного;саме тут відбувся злочин братовбивства.
3)Смерть теляти,яке призначалося Саві,проте Михайло дуже любив його.
4)Кров на подушці
5)Свічка,що горіла у головах у Михайла,потухла,впала і покотилася до ніг Сави.
6)Образ Івоніки-символічний.Батько не відвертається від сина-злочинця,а сподівається на розкаяння і повернення до нормального життя.
7)І ,звичайно,найголовніший символ у цьому творі-земля.Герої твору вважають її за істоту. Івоніка після смерті Михайла каже,що Михайло любив землю,тому вона забрала його до себе.
<span>земля (символ темної сили над людиною й водночас праці, мрії); Сава та Михайло (символи Каїна та Авеля); Івоніка, Марія, Михайло, Анна (символи добра й трудолюбивості); куля, яку знайшов Івоніка й здогадався, хто вбивця (символ вибору); Анна (символ нещасного кохання й материнства); дитина Анни та Петра (символ надії).</span>
Пісня — душа народу. Більш влучного визначення годі й шукати. Це аксіома, яка не потребує доведення.Кожен народ, як і кожна людина, має душу. Саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. Лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чужого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні. Душа — це менталітет, народна свідомість.Усі ці переживання виливалися у народних піснях. Слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. Ближче пізнаєш своїх пращурів, пишаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого українського роду.Народна приказка говорить: «Казка — брехня, а пісня — правда». Сумніватися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послухаємо, про що розкажуть нам народні пісні.Найдавніші з народних пісень розповідають про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги:Витоптала орда кіньмиМаленькії діти,Котрі молодії,У полон забрано.Як зайняли, то й погналиДо пана, до хана.Але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати волелюбний народ так і не змогли:Ой, козак та до зброї,Бурлака до дрюка:Оце ж тобі, вражий турчин,З душею розлука!Як говорять: «Святе місце пустим не буває». Отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть — поляки. Начебто європейці — виховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. І знову «чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася».Отож треба було визволяти Україну-матір. Полишили козаки мирні справи та взялися до зброї:Гей, поїхав ХмельницькийК Золотому Броду, —Гей, не один лях лежитьГоловою в воду.А разом з Хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях Максима Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Байду Вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю.Вся ти єси, Україно,Славою покрита,Тяжким горем, та сльозами,Та кров’ю полита!Але воля лише на короткий час завітала до України, завітала та й пішла соні. Знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. І ось залуналиПісні, славлячи своїх захисників:Отак Максим ЗалізнякІз панами бився,І за те він славиГарної зажився.А разом із ними билися Устим Кармалюк, Олекса Довбуш та інші.Окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. Кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. Чумаки в піснях виливали смуток за рідною домівкою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей.Але яке життя без кохання? Пісні про кохання ніби линуть із людської душі. Вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозділеного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. Але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові.Та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не посідали жартівливі пісні? Вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм.<span>Отож пісня — це наша історія. Позбувшись пісні, народ втратить свою історію, свою душу. А народ без душі — мертвий народ. А для того, щоб подарувати нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відображене в народних піснях.</span>
Старий,мудрий ватажок громади,старець віком 90 літ.Головний ідеал-влада громади.Понад усе думав про своє село,громаду навіть коли від цього залежало життя Максима Беркута-його сина.Кмітливий,розумний,не розумів владу власника.Помер від стресу на полі бою,виконавши свій обов'язок-врятував село.