Поезія «Виклик» написана у 1862 році. Цей вірш було покладено на музику, і згодом пісня "Ніч така місячна..." стала такою популярною, що стала народною.
Вірш «Виклик» належить до інтимно-пейзажної лірики. У цьому вірші поет гармонійно поєднує картину української ночі зі станом душі ліричного героя, закоханого юнака.
Головна ідея твору - оспівування кохання як високого почуття і захоплення мальовничою природою; крім того, у вірші знайшли відображення соціально-громадянські проблеми того часу.
Вірш названий «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення.
Художні засоби: епітети: «ніч – місячна, зоряна», «гай – чарівний», «небо – незміряне, всипане зорями», «осичина – струнка», «перли – ясні», «розмова – тиха», «роса – краплиста» та багато інших.
порівняння: «гріє, як жар».
метафори: «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»;
метафоричне порівняння: «ясно, хоч голки збирай...», «гай – ніби променем всипаний»; «вороги – знуджені працею»; «нам – окраденим долею…»;
гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання»..
метафоричне звертання, вживання зменшувано-пестливих форм: «моя рибонько». зменшувано-пестливі форми: «ніженьки», «до хатинньки», «лебедонько», «до серденька», «нічка»
«Гетьман»
Вірш написаний у 1902 році; присвячений доньці М. Старицького.Жанр - балада.
У баладі автор розкриває патріотичні, громадянські переживання Богдана Хмельницького (ліричного героя), та акцентує увагу на соціальних проблемах свого часу.
Використовуючи художні прийоми фантастики та казки, М. Старицький героїзує минуле і звертається до подій того часу, коли був написаниа балада. Очевидним є зв’язок балади «Гетьман» з українською народною баладою. Він виявляється у таких фантастичних діях як оживлення мерця (привид гетьмана Б. Хмельницького) а також у фольклорних образах-символах: печера-труна, білий кінь з вогненними очима, ніч під Водохреща — містична пора, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця.
Іван Франко – «Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє…»
Гріє сонечко!
Усміхається небо яснеє,
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездні-глубіні
Кришталевого океану…
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вітри.
Проскрипів мороз, вже пройшла зима!
Любо дихає воздух леготом;
Мов у дівчини, що з сну будиться,
В груді радісно б’єсь здоровая
Молодая кров,
Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сій в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любві мати щирая
Обійме його,
Кров’ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильнії, думка чесная, –
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сійте в головах думи вольнії,
В серцях жадобу братолюбія,
В грудях сміливість до великого
Бою за добро, щастя й волю всіх!
Сійте! На пухку, на живу ріллю
Впадуть сімена думки вашої!
<span>жив собі горобець...все було начебто добре...але час йде горобець росте,також змінюється погода і наступила зима.землю дуже швидко засипало снігом і їсти стало нічого.минув день, другий і ось люди почали вивішувати годівнички для птахів. бідний горобець ледь дочекавшись їжі кинувся на крихти неначе вовк на здобич.минув місяць морози стали лютішими а він гордо напизивсись сидить на гільці притрушений снігом чекає людей...пройшов ще місяць морози залишили те місце і наступила рання весна горобець побачивши травичку дуже зрадів!ось так пережив зиму горобчик!</span>
Живучи серед лісів і неприступних гір, вони вели безнастанну боротьбу з природою. Боротьба ця виховувала сміливість, гартувала волю, породжувала кмітливість, потребу взаємодопомоги, почуття дружби. Джерела добробуту – земля, ліси, засоби виробництва – були суспільною власністю, тому “мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе і суддею, і впорядчиком у всьому…” Жити, працювати для громади, боротися за її добробут – напочесніший обов’язок. Єдині були тухольці й у боротьбі з монголами; думали не лише про себе, а й про сусідні села, яким загрожувала небезпека. “А випустивши вас із сеї долини, ми випустимо згубу на ті сусідні, з нами сполучені громади… Обов’язок наш витривати на своїм становищі до остатньої хвилини, – і так ми зробимо”, – говорив Захар Беркут. У передсмертній промові він переконує тухольців, що їхня сила в братерській згоді та єдності: “Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас”.
В 1 полугодии — 40-50 слов в минуту Во 2 полугодии — 50-60 слов в минуту