Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Історія рідної землі
Аби впевнено і зрозуміло провести дослідження назви нашої землі –
Україна, треба почати з такого розповсюдженого і в той час ніби
невідомого нам слова "кор". Корінь "кор", як бачимо, присутній в дуже
багатьох близьких і, на перший погляд, далеких за значенням слів: кора,
коротити, коритись, короста, корма, корпус, король і багато інших. Але
нас цікавить зараз лише назва нашої КРАїни, отож будемо досліджувати
різні значення слова КРАЙ, бо зрозуміло, що Україна (Вкраїна) має в
своїй основі якраз цей КОРінь.
Слово "край" як іменник чоловічого роду.
Значення:
лінія, що обмежує поверхню чого-небудь (тобто: кінець);
найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця;
невелика частина, відділена від чогось (тобто: окрайок, окраєць, шматок);
закінчення, припинення якоїсь дії, стану;
закінчення життя; смерть;
те ж саме, що країна (тобто держава, країна);
місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона;
Слово "край" як прийменник.
Значення:
указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого. Синонімами до
прийменника "край" є такі слова: біля, коло, побіля, попри, поблизу,
при, окрай, близько
А ще "край" є наказовою формою дієслова
"краяти", що означає: наділяти-нарізати (ділянки землі), відділити
частину чи шматок (окрайчик хліба), в алегоричній формі: краяти серце...
От
якраз дієслово "краяти" є найбільш підходящим об'єктом для нашого
дослідження. Бо, як на мою думку, у процесі словотворення дієслово було
першим. А іменник вже був результатом дії. Дуже прозорий і надійний
зв'язок: украяна земля, кожний наділ якої має свого хазяїна: поле –
хлібороба, місцевість – князя (ще й зараз в багатьох місцях землю
селянам не наміряють чи наділяють, а – нарізають). Тоді як степ широкий на тисячі кілометрів є диким, вільним тобто, і пасися там хто хоче аж поки сильніші не проженуть.
Аж проситься висновок: Україна
– земля що має хазяїна (поділена тобто). Збереглась в багатьох
місцевостях ця сама назва другого кореня із другим звучанням: Поділля. Зустрічається в рукописах раніше від назви "Україна". Але це не означає більшої давності.
Те,
що слово "краяти" є дуже давнім, може підтвердити наявність цього
кореня у багатьох мовах, в тому числі і в санскриті. І походить від
кореня "кор". Десь я вичитав, що то значить: камінь. А звідтіля
Коростишів та інші подібні назви. Але цього твердження в неті вже не
знайшов. Зате знайшов багато іншого, більш цікавого. Багато авторів
відзначають спорідненість слів "кора" і "коло". Бо знята древнім нашим
предком камінним ножем кора із стовбура має форму кола і її виправляють
аби була плоскою. В одній місцевості "р" погано вимовляли, то говорили
не "коро" а "коло". Діти ж і в наш час до певного віку так говорять.
Отже предмет, яким знімали кору, загострений камінь наприклад, мусив
називатись "кор" або "кол" по-дитячому. Кол чи кіл (кілок) – загострений
був надійною зброєю. Що можна робити кором? – Корояти (крояти чи
краяти), коротити (палицю чи життя), корити чи підкорити, оскорити
(ошкурити а звідтіля і шкіра) кору ж. Між іншим: мовлене поляком слово
"кора" для нашого вуха звучить як "кожа" чи "коржа". Тож коржі теж
родичі кори. Перерахування інших прикладів, ще й в мовах інших народів,
займе дуже багато місця. Уявіть собі ту сиву давнину, коли краяли і
ділили все кам'яними ножами. Тож, як я надіюсь, древність походження
слова "україна" для читача є очевидною.
Якщо гард – це город, то
"город" – слово явно місцеве, бо я, як автохтон, прекрасно розумію його
походження. Голова роду живе за огорожею у місці, що й називається
городом. Інше походження слова "город": гор – це, що по іншому звучить,
той же "кор". Городити чи кородити означає відгороджувати камінням певну
ділянку від іншої місцевості. Та й рів (і вал також) для огорожі треба
рити з допомогою камֹяної КиРки. А вже лопата для відкидання землі може
бути дерев'яною. Ще років з тридцять назад на токах, де зберігається
зерно, для того, щоб його не пошкодити, користувалися дерев'яними
лопатами.
Те ж саме означає і інша назва України – Поділля. Якщо
хто думає, що Поділля лише понад Дністром, то він помиляється. Подоли є в
Києві та Київській області, багато їх і в Полтавській.
Вірш «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Поезія «Гімн» (Вічний революціонер) входить до збірки І.Франка «З вершин і низин». Автор змальовує образ вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Аналіз вірша «Гімн» Франко Збірка: «З вершин і низин», розділ »De Profundis» Рік написання «Гімн»: 1880 Літературний рід: лірика. Вид лірики: громадянська. Жанр «Гімн»: гімн (ліричний вірш). Провідний мотив: боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу. Віршовий розмір «Гімн»: чотиристопний хорей Римування «Гімн»: суміжне Композиція вірша «Гімн» — вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна». «Гімн» Франко тема та ідея Ідея «Гімн»: незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху. Тема «Гімн»: психологічний та патріотичний драматизм. «Вічного революціонер» — втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи. Основна думка «Гімн»: 1. Заклик до активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. Програс людства зупинити не можна 4. Заклик до оптимістичного світобачення Художні засоби «Гімн» Франко Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує анафору «ні»: Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело. * — «Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час. * — У поезії використані риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?» * — За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну. —перелічення — Рве за поступ, щастя й волю. —метафора Художні засоби вірша «Гімн» надають твору виразності, конкретики, яскравішостості. «Гімн» Франко ідейно-художній аналіз Вірш — це гімн безсмертному волелюбному духу, який є силою, що «тіло рве до бою,/Рве за поступ, щастя й волю.» Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть вільну думку, науку і волю. Символічного значення набуває й ліричний герой, який уособлює могутнього архангела, месію, пророка, поета. Він постає перед нами вічним мандрівником, який ходить світом і пробуджує в людях бунтівний дух проти кривди і незгоди. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком. Образи вірша «Гімн» — дух вічного революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета. «Гімн» Франко критика З цього вірша постав образ вічного революціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених… Важливо, що поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба (Хропко). 41
выберете что вам больше подходит