Лучше, чем Грин, о жителях Каперны сказать невозможно.
То это значит его отношения к жителям Каперны было хорошо, тоесть не плохое.А если что прочитай про Грина и там должно быть отношение к жителям Каперны
<span />
Ответ:
По горизонтали
2. Она сыграла огромную роль в жизни писателя, что видно из его автобиографического произведения
4. Персонаж рассказа «Карамора».
8. Где родился Максим Горький?
14. Книга, по которой писатель обучался русской грамоте
16. Учебное заведение в Казани, в которое хотел поступить, но не поступил, писатель
Объяснение:Кто воспитывал Максима Горького после смерти родителей?
3. Писатель, считавший Горького самородком с несомненным литературным талантом. По его рекомендации был написан рассказ Челкаш
5. Фамилия писателя, который впервые назвал Горького буревестником и буреглашатаем
6. Название журнала, который Горький издавал во время Первой мировой войны
7. Редкое и интересное по тем временам заведение, в котором в 1896 г. впервые побывал писатель и затем написал рецензию на это заведение
9. Что было его первое псевдоним?
10. Сколько ему было лет, когда умерла его мать?
11. Великий русский писатель, с которым Горький полемизировал в монологе героя пьесы На дне Сатина Что такое человек…
12. Как называется литературного метода он основал?
13. Кем работал Максим Горький на пароходе?
15. Тифлисская газета, в которой впервые. Пешков подписал псевдонимом “М.Горький” рассказ «Макар Чудра».
Волшебник Эгль рассказал Ассоль одну сказку,которую жители Каперны запомнят надолго-эта сказка о принце и алых парусах.Эгль рассказал Ассоль сказку,потому что именно эта девочка смогла понять его и поверить в мечту.Ассоль верила в чудеса,жила ожиданием чуда,волшебство-это часть её жизни,поэтому мудрец Эгль и предназначил сказку тому,кто верил в её счастливый конец и в исполнение желаний.Мечтала Ассоль о том,что в один прекрасный день,за ней приплывёт прекрасный принц на белом корабле с алыми парусами и увезёт её в страну счастья.
Реалізм
Стиль і напрямок у літературі та мистецтві
48 змін у цій версії очікують на перевірку.Стабільну версію було перевірено 31 серпня 2014.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Реалізм (значення).
Реалі́зм (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жюль Шанфльорі в 50-х роках 19 століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму.
На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.
У ХІХ ст. визначальною рисою реалізму вважалася «правдивість» - у розумінні «вірності дійсності», яку відображає митець. У зв’язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. Той чи інший художній напрям стає домінуючим і «правдивим» за певної доби саме тому, що виявляється здатним дати найпереконливіші відповіді на її виклики, найповніше виразити «істини буття», як вони мисляться й переживаються сучасниками.
Утім, за реалізмом невипадково закріпилася його назва: він тісно пов’язаний з настановою реалістичного (тобто заснованого на досвіді) сприйняття й витлумачення дійсності.
Реалізм як художня система ґрунтується на спостереженнях, вивченні та аналізі дійсності. Творчість письменників- реалістів є, власне, художнім осмисленням і узагальненням цього вивчення й аналізу. Отже, ідеться не лише про відмінність «творчих методів», а й про різний «будівельний матеріал» у творах романтиків і реалістів. Відомий французький філософ і вчений І. Тен заявляв, що реалістичний роман за своєю сутністю є сукупністю спостережень і досвіду, а відтак кожна освічена людина на матеріалі своїх спостережень і життєвого досвіду може написати один чи два пристойних романи. Звісно, це перебільшення, але воно в загострено-парадоксальній формі висвітлює істотні особливості реалістичного способу творчості.
Щоправда, у письменників першої половини XIX ст. Бальзака, Стендаля, Діккенса, Ш. Бронте, Меріме, Гоголя активність уяви та її роль залишалися на високому рівні, але ж їхня творчість значною мірою перебувала в річищі романтизму і не піддається остаточному зарахуванню до реалістичної художньої системи. Ситуація змінилася в другій половині століття, коли реалізм остаточно самовизначився й рішуче відмежувався від романтизму. Тепер на перший план було висунуто настанову «достовірності» відображення дійсності, суть якої полягала в збереженні дійсних пропорцій і масштабів у змалюванні повсякденності, персонажів і обставин; рішучому засудженню піддавалися романтичні «фантазії» та «перебільшення». Чітку формулу цієї естетичної настанови реалізму дав російський критик М. Чернишевський: «Зображення життя у формах самого життя» .
Важливо також пам’ятати, що реалізм є породженням епохи, позначеної домінуванням науки в царині духовно-практичної діяльності та її великим впливом на літературу. З-поміж інших типів і напрямів художньої творчості він вирізняється тим, що з усіх завдань мистецтва, багатофункціонального за своєю природою, на перший план висуває завдання пізнавальне. Можна навести багато висловлювань тогочасних письменників і критиків, у яких наголошувалася ця особливість реалізму, але обмежимося промовистим зізнанням Г. Флобера: «...я зрозумів одну річ, одну дуже важливу річ, що для людей нашої породи [письменників] щастя полягає в пізнанні й ні в чому іншому».
После того как Алёша получил конопляное зёрнышко он стал злым, самовлюблённым, невыносимым, непослушным- мне кажется это и есть отрицательные свойства этой сказки!
