Українська народна пісня про боротьбу проти соціального та національного гніту. У пісні «Ой Морозе, Морозенку» відобразились усвідомлення народом своєї сили, віра в неминучу перемогу над ворогом. Ясність мети робить навіть смерть героя утвердженням справедливості боротьби проти ворога
Маруся — головна героїня однойменного твору, дочка Наума Дрота. Красива дівчина, спокійна, привітна до всіх, але при цьому дуже скромна. Вона дуже працьовита: "Шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече». Звичайно, це по-справжньому цінується в нашому суспільстві, тому що праця — понад усе.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
2. Образ Василя та образ Марусі, ніби поєднані між собою: гармонують одне з одним. В них є багато спільного й дуже мало відмінного. Василь дуже працьовитий, так само, як і Маруся. Будучи бідним, він працює свитником у місті. Хлопець дуже ввічливий, скромний. Його портрет можна описати такими словами: "Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…». Образи обох персонажів дуже подібні й написані у фольклорному дусі: Маруся — ідеал української дівчини, а Василь — справжній українськиц парубок.
Хотілося б виділити почуття Василя до Марусі. Вони щирі, правдиві, теплі... Це любов з першого погляду. Неможливо уявити, яким щасливим він був, коли діщнався, що Маруся його теж любить.
Василь дуже чутливий, його життя сповнене значних переживань. Взнавши про смерть коханої дівчини — вирішив покінчити життя самогубством, але вибрав інший шлях.
Пронизує. Між рядків читається безнадія. Під час читання власні думки і проблеми відходять на другий план. Головне бажання - ніколи не бачити того страшного сумного, що бачив і відчував Тарас Шевченко.
<span>Якщо це тобы допоможе то ось цитатна характеристика Сави і Михайла </span>
<span>Сава: </span>
<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. </span>
<span>Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! </span>
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... </span>
<span>Михайло: </span>
<span>І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. </span>
<span>Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі. </span>
<span>Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".</span>
