Хоч трава не рости-байдуже,цілковита байдужість
не за морями-недалеко
згущувати фарби-перебільшувати
худож. Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
<span>Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені.
наук.</span>Опановуючи рідну мову, дитина вже в ранньому віці одержує велику кількість<span>знань, зібраних і закодованих у словах. Людина розмовляє легко і невимушене,
якщо рідною мовою спілкується щоденно. Важко мовотворити тим, хто рідною
мовою користується зрідка. Іншу мову такий мовець може знати лише в обсязі
сленгу, що дає можливість спілкуватися тільки на побутово-службовому рівні.
Духовний світ народу закодований у мові. Українська мова має чимало слів, які
є символами культури. Скажімо, хліб – це не тільки їжа, урожай та зерно.</span>
1. давайте зробимо зупинку.
2. перехрестя вулиць.
3. біла стеля
4.----
5. Чирствий бутерброт-------нез
Ама… Найдорожча людина в житті кожного з нас. Закрий очі і прислухайся. І
ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не
сплутаєш ні з яким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш
пам'ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.
Ой, біжи, біжи, досадо, не вертай до хати
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Колискова пісня! Скільки їх створив народ! Кожна мама має свою улюблену колискову пісню:
Будуть пташки прилітати
Та й будуть співати,
Дитиноньку малесеньку
Будуть присипляти.
Лагідний
материн наспів засіває дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до
усього живого! Якби не мамина пісня, яким убогим було б наше життя.
Вслухаєшся в мелодії колискових пісень і одразу уявляєш собі лагідне,
втомлене обличчя матері, яка схилилася над своїм немовлям, бачиш лукаве
личко, яке покліпує оченятками, з усіх сил намагаючись не заснути, щоб
дослухати мамину пісню про сон-дрімо ту, про котика-котка, про чарівних
птахів, про зозуленьку, про місяця-місяченька.
Ой ну, люлі, люлі
Налетіли гулі,
Сіли на колисці
В червонім намисті.
Стали думать і гадать,
Чим дитину дарувать:
"Подаруймо сонки-дрімки,
Сонки-дрімки в колисоньки,
Добрий розум в головоньки…"
Колискові
здавна привертали увагу письменників і поетів. Всі вони зростали під
материнську колискову пісню. І чи не саме ця колискова вклала в їхні
душі спроможність творити, чи не сила материнської пісні проросла
пагінцями поетичного таланту:
Коли м'який, ласкавий тихий вечір
Лягає спати у траву шовкову,
Сон ніжний землю обійма за плечі -
Тоді я чую неньки колискову.
Або:
Мене там мати сповивала,
І сповиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину.
А яка чудова "Колискова" у Лесі Українки:
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Линув до нас
Спи ж мій малесенький,
Пізній-бо час.
Не
обійшли увагою цей жанр і композитори: мелодіями колискових пісень
захоплювалися С. Гулак-Артемовський, І. Колесса, К. Квітка.
Повиростають
діти, покинуть батьківську домівку, полинуть у світи, будуть у них свої
діти, посріблить їм скроні сивина, але назавжди бринітиме у їхніх душах
найніжнішою мелодією чарівна, сповнена безмежної любові і ласки, мамина
колискова пісня, в якій і радість, і біль, і тривога, й надія, і
найсвятіша любов материнська:
Дні дитинства, наче плин води…
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається материна пісня, повна згадок,
<span> Пам'ять зостається назавжди!
</span>
У Кримських горах жили велетенські ведмеді, ватажком був-старий грізний звір.Вони знайшли між уламками корабля маленьке дівча. Прийняли до свого гурту та опікувалися.
Через декілька років виросла дівчина-красуня.Ведміде слухали її спів. Неподалік прибило човен із юнаком-красенем.
(Діалог залишай)
Все загриміло, застряслося... поверталися ведмеді.