Аптекар, біатлоніст, космонавт, монтажник, музикант, парашутист, танцюрист, фехтувальник, фінансист, тракторист, учитель, гуморист, таксист, дресирувальник, економіст, масажист, сценарист.
<span>Стояла рання осінь. Ще й не бабине літо, але вже й не літо. Заліття. - тавтологія.
Пора достигання свербивусу, терну, калини та іншого дикоплоду. Пора, коли степ пахне аптекою, а людина гостріше відчуває, яке в неї здоров*я. Пора, коли сонце перестає сліпити і біля молодих очей розгладжуються зморшки; пора,коли на старі очі зморшки опадають ще дужче, а старість завжди непевна перед грядущими зимами. - анафора</span>
Скрипаль - скрипка, фрак, смичок
Садівник- лопата, граблі, саджанці, рукавички
Художник- фарби, пензлик, палітра, мольберт
Робітник- спецодяг, каска, рукавиці, молоток
<span>Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.
Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.</span><span>Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.</span>Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій...<span>Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом...
Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля.</span>Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. ВОНА виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.<span>Сакральна істота з хрестом замість обличчя, символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини), тобто допомагає гармонізувати простір. Такі іграшки повинні знаходитися на покуті зі сторони сходу сонця, над ліжечком дітей (оберігає дитину), над дверима (зустрічає і проводжає гостей)...</span>
