Різнобокий,лавинноподібний,краєзнавчий,землетрус,білосніжний,військовообов'язковий,швидкоплинний,картоплезбирач,важкохворий,військовоавіаційний,правобережний,кількаразовий
Вроде так)
Роз - яснити, роз яс-нити,роз ясни - ти;
з я - витися, з яви - тися, з явити - ся.
Вчора ми з мамою пекли млинці. Взяли два яйця та ретельно їх перемішали з цукром до піни, щоб увесь цукор розчинився. Потім підігріли молоко та просіяли борошно . Повільно , чергуючи молоко з борошном, почали добавляти все це у збиті яйця. Муки треба зовсім небагато, щоб тісто було рідким. Наприкінці додали масло рослинне й ванільний цукор.
Приготувавши тісто для млинців, ми добре розігріли пательню. Змастили її маслом . Наливали тісто половником дуже тонки шаром, щоб млинці добре пропеклися та були дійсно тонкі.
Так робили поки не скінчилося все тісто.
Млинці вийшли чудові. В деякі ми поклали начинку з сиру зі сметаною та цукром, додавши ізюму, а деякі під час іжі мастили варенням з вишні. Було дуже смачно.
Виявилось , що млинці не так вже й важко робити. Вся родина була задоволена.
А) пенал.
б) зошит.
в) ручка.
г) парта.
д) ліжко.
На уроці зайвим буде - ліжко.
<span>Коли мій син приносить незадовільну оцінку, дружина запитує з трагедійними нотками вголосі:
— Це що?.. Що це таке?!
І тиче пальцем у сторінку щоденника, де стоїть «двійка» або навіть «трійка», схожа на злющого шершня: така ж маленька голівка, таке ж велике, хижо націлене черевце з гострим жалом на кінці. Тож дружина тиче пальцем у того шершня так, немов хоче зігнати його зі сторінки щоденника, і все допитується:
— Що це таке, я питаю?..
Син мій — ані слова у відповідь. Тільки палахкотять відстовбурчені вуха. Чого вони в нього такі великі й червоні? Невже і в мене колись були отакі? Не добившись відповіді на перше питання, дружина переходить до іншого:
— Розказуй, що ти там накоїв?
Цього разу голос у неї такий, наче вона запитує: кого там зарізав?
Обличчя сина приходить у рух. Часто скліпують повіки, посмикуються щоки, розтуляються й затуляються губи, посіпується гостреньке підборіддя, а розвихрений непокірний «півник» на голові стирчить наївно й беззахисно.
— Ми, той... Я, той... Ну, бігали... — починає мій син видушувати із себе слова. — А тоді, той... каталися...
— На чому каталися?
Син мій здивовано дивиться на маму: як вона не розуміє найелементарніших речей! На чому ж іще можуть кататися порядні хлопці, як не один на одному!</span><span>
</span>