Він має довгого язика, а це - може довести до гріха.
У нього серце з перцем, але який же він гарний!
Він, мабуть, не вживається очима.
Ответ:
-Привіт Оксанко! Які в тебе враження від фільму" Король Лев"?
- Привіт Настю! Мені фільм надзвичайно сподовався, він дуже повчальний. Сімба був дуже непосидючий і через це ледь не потрапив у біду, але вчастно прибіг на допомогу батько.
- Згодна з тобою, Сімба зробив дуже небезпечний вчинок.
- Отже, Оксано , робимо висновок: бути впевненним це дуже-добре, але Сімбі потрібно було дослухатися до слів батька , адже в тому випадку впевненність завдала молому шкоди.
- Так згодна з тобою, адже, батьки ніколи не хочуть нам зробити гірше. І, тому роблять нам зауваження , бо знання які вони здобули з власного досвіду і передали нам, в один момент можуть врятувати нам життя!
Объяснение:
Ми живемо на планеті Земля.Я ніколи не покину Україну,бо це моя рідна земля.У землі живуть багато різних жуків.На землі ми вирощуємо помідори.
Доки рак свисне аж тоді Ярина віддасть Олегу Івановичу гроші які у нього позичала
Був холодний осінній ранок. Вітер зривав з дерев останні листочки. На землю упав маленький Горішок. Він був дуже наляканий і сумний. Горішку захотілося повернутися на дерево. Він став проситися у горіха взяти його назад на гілочку. Але горіх відповів, що йому краще залишитися на землі, пустити коріння і рости великим і високим.
Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.<span>А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».</span>