Треба вчитися не битися не бигать и тоди ти будеш щасливиц
1. Працьовитий селянин
2.Івоніка — уособлення цінностей народної моралі.
3. Люблячий батько
4 .Івоніка Федорчук є взірцем християнської добропорядності.
5. Зовнішність і характер: "Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…";"...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
6. Сталення до землі: в<span>ін її дуже любить, увесь час подумки розмовляє з нею.</span>
Дійсно дуже часто людям необхідно знайти відповідь,потрібно зрозуміти що таке щастя.Мабуть потрібно пережити якісь чудові враження,отримати незабутні емоції,відкрити своє серце людям,щоб тебе зрозуміли,щоб зрозуміти -щастя не у скрині а,в серці
<span><span>Довідалися печеніги, що
князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з
міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод. </span><span>
<span>Зібралося віче, стали радитися. Допомоги чекати
нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові. </span>
<span>Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися
ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по
жмені вівса, пшениці чи висівок — що в кого було. </span>
<span>Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль.
Старий звелів викопати колодязь, спустити туди діжку й налити в неї бовтанку. У
другий колодязь у діжку налили розведений водою мед. Вранці послали за
печенігами й запропонували взяти заложників із них, а самим піти подивитися, що
робиться в місті. </span>
<span>Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці вирішили
здатися. Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв,
хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до
колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого — сити медової, самі
скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не
повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям по корчазі бовтанки
й сити з колодязів. Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців,
і зняли облогу.<span> </span></span></span></span>
Сидить Василь коло ясел
Корівок годує, -
Дай ми, Боже, здоров'ячка,
Як файно цілує.
* * *
Ой співаю співаночки
Весело, весело -
Чути мої співаночки
На другоє село.Гей, Іване, Іване миленький,
Чому ж мені через тебе
Світ не веселенький?
Гей, Іване, Іване, Іване,
Прийди, прийди, мій миленький,
Бо серденько в'яне.
Гей, Іване, прийди погуляти,
А я тебе поцілую,
<span>Щоб не знала мати.
</span>й коби ви, люди, знали,
Який я хлопчище:
Та як візьму косу в руки -
Сама коса свище.
* * *
Ой піду я в полонину
Та накошу сіна,
Аби моя коровиця
<span>Солому не їла.
</span><span>
</span>Не будемо вже до Хуста
Ми пішки ходити,
Бо наш Юра став шофером,
<span>Буде нас возити.
</span>
* * *Сумні гори без яворів,Сумні без ясенів,Сумні були вечорниці —Не було легінів.
піваночки мої любі,
Що з вами робити?
Може би вас, співаночки,
В садок посадити?
Та що мені з коломийок,
Хоч много їх знаю?
Коли до тих коломийок
<span>Голосу не маю.</span>