Самовіддана, вірна, чесна, відважна , смілива, вольова , відчайдушна , роботяща, добра, весела, хоробра , красива, хвацька, розважлива, різностороння.
Прийшла весна , співають пташки ростуть перші квіти зеленіє травичка.Але цій красі не буде повністю холодний зимовий вітер.
І гарні листочки та травичка покриваються інеем.Але весна не здаеця вона просить сонечко світить та розтоплюе холод .Ось так весна перемагав у бою холодну та сувору зиму
Доброго дня, шановний Всеволоде Зіновійовичу!
Ваш твір «Тореадори з Васюківки» зацікавив мене, викликав
щирий сміх з першої прочитаної мною сторінки!
Дана повість – це колоритне відображення безтурботного
життя дітей, захоплююче та цікаве. Виникало враження, що Ви вкладаєте в образи
Яви та Павлуші свої дитячі переживання та емоції – настільки вони яркі й
колоритні!
Я пережив масу емоцій разом з героями твору, відчував
радість й сум, стурбованість та впевненість у собі. Повість змінила мій світогляд,
погляди на життя, розкрила нові цінності у людських стосунках. А саме – щирість
у почуттях, відданість у дружбі.
Червоною лінією Вашої повісті, на мій погляд, є
твердження, що будь-які проблеми можна розрішити, не втрачаючи почуття гумору!
Вважаю, що даний твір слід прочитати й дорослим людям.
Із щирою повагою, (Ваше ім'я)
У першому й другому томах академічного зібрання творів Шевченка вміщено поетичні твори.Хронологічна межа між першим і другим томами — арешт 5 квітня 1847 р., що різко змінив долю та умови творчості поета. Поетичні твори 1837 — початку 1847 року (до арешту Шевченка) складають перший том, наступні твори 1847 року (починаючи з циклу «В казематі») та 1848 — 1861 рр. (до кінця творчого шляху поета) — другий том.<span>До першого тому вперше вводяться розділи «Редаговане», «Dubia» (друкуються після віршів, балад і поем, які складають перший, основний розділ, яким відкривається том). До розділу «Dubia» ввійшли тільки такі вірші, щодо яких авторство Шевченка викликає мало сумнівів. Вірші 1837 — 1847 рр., що вміщувались у давніших виданнях творів Шевченка помилково чи без достатніх підстав 1, у цьому томі не передруковуються.</span><span>У середині кожного розділу твори розподілено за річними рубриками. Такий поділ до певної міри умовний, оскільки над деякими творами Шевченко працював протягом кількох років, та й не завжди рік написання вірша, балади чи поеми можна визначити точно. Але він зручний для читача і спирається на власні наміри поета, виявлені, зокрема, під час складання рукописної «Малої книжки», а потім — і «Більшої книжки», в яких твори 1847 — 1860 рр. згруповано (не завжди точно) саме за річними рубриками 2. Твори, над якими Шевченко працював протягом кількох років, віднесено до того року, на який припадає основна частка творчої праці. Точніші відомості про датування творів подаються у коментарях.</span>
<span>1 Див.: Кирилюк Є. П. Питання шевченківської текстології // Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1961. — С. 26 — 38; Сиваченко М. Є. Над текстами українських письменників. — К., 1985. — С. 24 — 103.</span><span>2 Див.: Бородін В. Рукописні збірки Шевченка «Мала книжка» та «Більша книжка» як джерела тексту // Збірник праць двадцять п’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1983. — С. 14 — 49.</span>
<span>Як правило, твори друкуються у хронологічній послідовності за часом їхнього написання. Твори, що мають широку орієнтовну дату (місяць чи понад місяць, рік чи понад рік), ставляться в загальний ряд за другою, «верхньою» її межею. У тих випадках, коли кілька творів датується одним і тим же самим місяцем чи роком і точніші дати встановити неможливо, вони розташовуються в тому порядку, в якому їх записано до рукописних збірок самого поета. Насамперед це стосується поезій 1847 — 1850 рр., переписаних Шевченком після повернення з Аральської описо/592/вої експедиції до Оренбурга наприкінці 1849 — на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня — дня нового арешту поета) до «Малої книжки» за річними рубриками.</span><span>Підставою для датування стали творчі рукописи, частина яких датована чи містить датовані твори, листи, щоденник, автобіографія поета, свідчення сучасників у їхньому листуванні і спогадах, прижиттєві видання й публікації, деякі рукописні списки, документи про надходження творів Шевченка до цензури 1. Важливою підставою для датування великої кількості творів, написаних на засланні, є розміщення їх у відповідних річних рубриках згадуваної «Малої книжки» 2.</span><span>Твори Шевченка (основні тексти, інші редакції та варіанти) друкуються за автографами, переважну більшість яких зосереджено у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України 3; прижиттєвими виданнями та публікаціями (з усуненням цензурних купюр за автографами та з виправленням очевидних друкарських помилок і огріхів); авторськими робочими примірниками прижиттєвих видань («Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 4, «Кобзар» 1860 5) з рукописними виправленнями Шевченка; рукописними копіями та списками (І. М. Лазаревського, П. І. Бартенєва та ін.) з виправленнями поета; деякими іншими, не правленими Шевченком, рукописними списками, що доносять автентичний текст, який в автографічному вигляді не зберігся; деякими посмертними публікаціями (в журналах «Основа», «Вечерниці», празькому виданні «Кобзаря» 1876 р., женевському виданні «Кобзаря» 1878 р. тощо), здійсненими за автографами, нині не відомими (з виправленням друкарських та інших помилок). Твори подаються в останніх авторських редакціях, друкованих чи рукописних. Усі уточнення, виправлення, редакторські кон’єктури, внесені в текст, у тім числі корективи, що усувають цензурні спотворення, застережено у коментарях. Авторські виправлення і переробки тексту вичерпно відбито у розділі «Інші редакції та варіанти».</span>
<span>1 Зібрані в кн.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура: Дослідження та документи: 1840 — 1862 роки. — К., 1969.</span><span>2 Зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 71.</span><span>3 Див.: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — К., 1961; Путівник по фондах відділу рукописів Інституту літератури. — К., 1999. — С. 539 — 559.</span><span>4 Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 76.</span><span>5 Там само, ф. 1, № 70.</span><span>
</span>
Кохання… Воно підносить людину до небес і розбиває її душу, робить нас сильними і слабкими водночас… Кохання має надзвичайну силу – воно розкриває справжню людську сутність. Через кохання ми здійснюємо найпрекрасніші і найжахливіші вчинки, воно робить нас тими, ким ми є.У повісті «Дорогою ціною» М. Коцюбинський розповідає історію кохання двох молодих людей: Остапа і Соломії. Їхня трагедія полягала у тому, що вони були кріпаками і не мали права вибору. Саме тому Соломію видали заміж за іншого, хоча кохала вона довгий час саме Остапа і життя своє пов’язати хотіла, звичайно ж, з ним. Це кохання було гірким, тому що не мало права на існування. Але коли Остап вирішує втекти на волю за Дунай, Соломія тікає з ним. Вона усвідомлює, чим їм це загрожує, яке покарання очікує на них, якщо їх впіймають. Але це не зупиняє дівчину. Заради коханого вона ладна на все. Соломія не може жити без нього, адже, як каже сама, з Остапом зникне сенс її життя.Саме кохання допомогло Остапові і Соломії пережити ті складні часи, коли вони переховувалися у очереті, коли Остап був тяжко поранений. Саме любов Соломії не дала йому померти. На мою думку, сьогодні рідко зустрінеш таку самопожертву: Соломія не покинула пораненого хлопця, хоча розуміла, що їх можуть наздогнати або знайти переслідувачі, вона намагалася йому допомогти будь-яким чином… Соломія піклувалася про коханого, шукала їжу і воду, шукала шляхи порятунку… Вона, слабка дівчина, виявилася сильною морально, її кохання зробило такою…
Та найбільше мене вразило те, як Соломія визволяла Остапа від турків. Дівчина чудово розуміла, на яку небезпеку себе наражає, але це не зупинило її. Вона ладна була віддати своє життя заради життя коханого. І, на жаль, так і сталося: Соломія загинула, рятуючи Остапа. Але останньою її думкою було не шкодування за тим, що вона тоне, а жаль через те, що вони з Іваном не змогли допомогти Остапові… Хоча тут вона помилилася – Остапа вони звільнили. Ціною власних життів. Саме це і означає «кохати» – не шкодувати свого життя задля близької людини, і не бачити в цьому нічого незвичайного…Остап залишився жити. Він отримав жадану волю. Та чи радів він їй? До старості згадував Остап Соломію, жив сам, адже : «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…». Ціною життя коханої отримав Остап волю, і тому вона вже е зробила його щасливим.Я вірю у кохання, адже це, дійсно, найкраще почуття, яке може відчувати людина. І якщо кохання справжнє, то людина ладна пожертвувати власним життям заради щастя коханого чи коханої, як це зробила Соломія.