У кожного народу на землі є свої казки. Здавна вони мали велике значення для людей. Адже казки – це не просто забавні або повчальні, страшні або сумні вигадані історії. Насправді в цих, на перший погляд, простих оповіданнях укладена глибока народна мудрість, подання людини про світ і свій народ, про добро й зло, справедливості й безчесті. Раніше казки передавалися з вуст у вуста, від покоління до покоління. Вони були хоронителями не тільки тисячолітніх знань, але й соковитої, яскравої народної мови
Згодом багато народних казок були записані, завдяки чому ми й знаємо їх сьогодні. Вони також лягли в основу багатьох літературних казок, створених різними письменниками. Наприклад, А. С. Пушкін черпав найбагатший матеріал для своїх дивно гарних і цікавих добутків у власному дитинстві, коли він був ще хлопчиком Сашком і заслухувався незліченними казковими історіями, які розповідала йому нянька Орися Родіонівна. Казки – наші добрі й мудрі вчителі, які завжди поруч.
тема запозичення людини до природи
ідея довести людям що пририрода є всесвітом
Зухвалий, зарозумілий Вадим – Софійчин однокласник. Його виховує бабуся, з якою хлопець поводиться нечемно. Попри матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самотність і безпорадність. Вадим не любить вчитися, школа для нього — розвага.
Любий Лисе Микито!
Нещодавно я прочитала про тебе у творі Івана Франка «Лис Микита».
Ти сміливий, вигадливий та спритний, коли шукав поживу. Умієш оминати небезпеки, ще й інших товаришів застерігаєш. Але погано, що ти зазнався і загордився, через це наразив себе на небезпеку. Можливо, якби ти вчасно у всьому признався, не обманював своїх лісових друзів, то жив би ще довго-довго.
