Лиса фарбованого..,.,. у цій казці
кущ приваблює багато птахів,яким кортить поласувати смачними ягодами.
«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>
Гумореска-невеликий віршований або прозовий твір з комічним сюжетом.
Співомовки-поетичний твір який співається або промовляється у супроводі музичного інструменту.
Інверсія-одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні
Ігор Миронович Калинець на родився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині в сім’ї службовця. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка. 1962 року, закінчивши українське відділення філологічного факультету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом – старшим науковим співробітником. Перша збірка віршів поета «Вогонь Купала» побачила світ у видавництві «Молодь» 1966 року і здобула прихильні відгуки критиків. Проте до 80-х років його мало хто знав в Україні. За свою громадянську позицію 1972 року Ігор Калинець отримав шість років суворих таборів і три роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. Тоді попереднє слідство встановило, що він «унаслідок націоналістичних переконань, починаючи із 1965 року, з метою підриву та ослаблення радянської влади проводив антирадянську пропаганду й агітацію шляхом створення, розповсюдження та збереження наклеп ницьких документів, які порочать радянський державний лад». Дружину Ігоря Калинця – відому українську поетесу Ірину Калинець – спіткала така сама доля. В ув’язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. А реабілітували Ігоря Калинця, як і багатьох, лише 1990-го… Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. Творчий доробок поета стано вить 17 збірок, що згруповані у двох циклах: у 1991 році у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза» (9 збірок), а в США – другий том «Невольнича муза» (8 збірок). Творчість Калинця істотно вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь. Після повернення з ув’язнення та виселення 1981 року Калинець пише і публікує казки для дітей (наприклад, «Дурні казки», 1998), готує перевидання власних поезій. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував його повість «Молімось зорям дальнім», написану ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Та поза всякими сумнівами Калинець був і залишається передовсім поетом. Автор двох томів-фоліантів, куди ввійшли сімнадцять збірок оригінальних поезій. Ігор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені Івана Франка (Чикаго, США, 1979). У 1992 році отримав премію імені Василя Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові 1997 року. У доробку поета також чимало творів для дітей, наприклад, «Книжечка для Дзвінки», видана в Києві 1991 року. Дзвінка – це ім’я коханої видатного карпатського ватажка опришків Олекси Довбуша, пам’ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім’ям Дзвінка Ігор Калинець назвав свою доньку. За визначні заслуги в утвердженні національної ідеї, популяризацію українського слова відомому поетові та громадському діячеві Ігореві Калинцю було присвоєно звання почесного громадянина Львова. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.