Мое захоплення це подорожування. Я можу бачити багато цікавого.
Дуже добре подорожувати всіею сімею. МИ можемо поїхати до моря.
Подорожування дає людині багато користі.
Був сивий як голуб звиш 90-літній старець найстарший віком у цілій тухольській громаді.Він високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин , Захар Беркут був правдивим образом тих давніхьпатріархів,батьків і провіднмків цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Незважаючи на глибоку старість Захар Беркут був іще сильний і кримезний.
Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) — дається один раз. А от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так... Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. Та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. В цьому ми переконуємося, але вже проживши чимало на цій землі. Та життя — це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно.<span>Ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, благородство... Для чогось все воно дано людині. Може для того, щоб вона розкрила ці почуття у світі і зробила його кращим, щоб у спільноті людей не було чвар, воєн, непорозумінь, щоб ми жили в любові і злагоді, як люди, а не так, як тварини. Дуже шкода, що ми не знаємо мети свого приходу у барвистий і кольоровий світ.</span>
я поселився в ганнусиному класі.до мене тут добре відносяться.аж тут ганнусин однокласник петрик намалював на запотівшому склі класу хвігурянку. вона також поселилася зі мною в класі.і тепер в школі проживаю я-хлопчик хвігурка,який задоволений собою,та моя співпланетниця-дівчинка -хвігурка ,яка також задоволена собою)))
Велел раз пан Каньовский поставить среди пустого поля ворота, а около них - несколько гайдуков с плетьми. Вот они и следят: кто едет полем напрямик и думает: «Мне, мол, какое дело, что стоят там какие-то ворота, где нету дороги». И как закричат гайдуки:
- Сто-ой!
Бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. А те враз к нему:
- Ах ты, такой-сякой, куда едешь? Разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? Ты как думаешь, зачем он это сделал? Зачем средства на это тратил? А затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается!
И стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают:
- Это, чтобы ты знал, как за воротами ездить.