Я сейчясь четаю мишка скажы пусть она найдет себе хорошых хозяев и живет с ними я помог дальше сам
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
Прапор України є її державним символом, наряду з гербом і гімном. Його полотнище складається з двох різноколірних частин. Верхня частина є блакитного кольору, що символізує голубе, чисте, мирне небо над нашою головою. Нижня частина забарвлена в жовтий колір, що означає золоті лани пшениці.
Державний прапор ми можемо побачити на всіх адміністративних будівлях нашого міста. А у державні святкові дні його вивішують на всіх будинках.
Мавка на початку твору: "З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."Лукаш говорить про Мавку при першій зустрічі:"Що ж, ти зовсім така, як дівчина... ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи... А чом же в тебе очі не зелені?(Придивляється).Та ні, тепер зелені... а були, як небо, сині... О! тепер вже сиві, як тая хмара... ні, здається, чорні чи, може, карі... ти таки дивна!"Коли Лукаш грає на сопілці:"Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"Мавка рятує Лукаша:"Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."Помилка Мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."Мавка допомагає польовій Русалці: "М а в к а (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової.)Ось тобі, сестро, яса! Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі."Мавка не зраджує Лукашеві з Перелесником, по при дану їй можливість: "Мавка трохи нерішуче подає йому руку. Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде. (Мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."Мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство:"Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."Перевтілення Мавки: "Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."Мавка в кінці твору: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя."