Молодіжні коломийки<span>Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.</span><span>Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.
Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька.
- Звідки мої співаночки! – питаються люди.
В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.
Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.
Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.
Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.
Коли собі заспіваю, то журба щезає,
Бо то ж наша коломийка такі чари має.
Ой Матію та Матію, відколи тя прошу,
Зроби мені коновочки, най співанки ношу.
Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу,
Одна буде про весілля, а друга про тугу.
Ой я собі заспіваю двома голосами,
Один піде понад лугом, а другий лісами.
</span>
пиооеУмій за неї постояти,
Коли прийде тяжка година.
Рідніш за неї - рідна мати,
А як на те - одна святиня.
Її не зрадь, її люби, багатою її роби.
Наш край, - це Батьківщина мила,
А все у ньому, мов РОДИНА.
В основу твору покладено реальні події, що відбувалися в 1654 році біля подільського містечка-фортеці Буші, жителям якого необхідно було затримати просування на схід польської армії, щоб дати можливість війську Хмельницького дочекатися підмоги. Письменник подорожував Поділлям і зупинявся в цьому містечку, бачив руїни фортеці. Очевидно, історія оборони Буші справила на нього надзвичайне враження, що стало причиною написання повісті.
Усі до єдиного захисники фортеці, захищаючись, готові загинути, але зберегти власну гідність. Козаки знають, що їм не встояти проти цілого полчища поляків і татар, однак у них є мета — затримати якомога довше ворога, аби не дати йому просунутися далі, дочекатися прибуття основних сил війська Богдана Хмельницького. Сильні й міцні духом запорожці твердо виріщують не здаватися, боротися до останньої краплини крові, щоб забрати із собою на той світ побільше ворогів, «продати себе щонайдорожче».
Автор майстерно зображує підготовку до оборони, настрій мужніх чоловіків, їхні веселі жарти, хоч і стоять вони на порозі іншого життя, відчувають близьке дихання смерті. Кожний із них — це герой, справжня історична постать, не менш важлива у цій несправедливій братовбивчій війні, ніж особа самого Богдана Хмельницького.
Автор чудово розуміє сам і дає відчути це й читачу, що без таких хоробрих воїнів ніколи не було б переможних походів великих козацьких ватажків. Тільки вміння пожертвувати власними інтересами, особистим життям, життям своїх рідних давало українцям у ті нелегкі часи шанс на відстоювання власної незалежності.
<span>Безперечно, піти на вірну смерть — це.не таке просте рішення для молодих дівчат, Орисі й Катрі, які ще не бачили життя, не встигли насолодитися ним. Тим трагічнішим і самовідданішим є їхній подвиг.</span>
(Взагалі весь вірш- це розгорнута метафора, але можна виділити такі лексеми)
«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
