Коломийка має в кожному рядку пісні 14 складів , а в піснях оспівуються жартівливі або плачевні тексти
<span>Ім'я Миколи Вороного назавжди вписане
в історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністю
розширив обрії поетичної творчості. На жаль, тридцять років твори М.
Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова віднесли до
"новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". Був він
неповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полум'я.
А головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивести
українську літературу з провінційного кола на європейський рівень.
М. Вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися з
боротьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспільних
проблем.
Поезія Вороного глибоко патріотична. Серед інших поетичних
творів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "Євшан-зілля".
Цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомий
широкому колу читачів.
Любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір.
Моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про свою
Вітчизну. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертається
навесні до рідного гнізда. Це божий закон любові до роду, до місця, де
ти пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцуралась
свого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск
материнських очей та мозолисті руки батька.
З болем у голосі звертається Микола Вороний до таких людей. Свої
думки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький хан
посилає на Руську землю. Музикант має на меті повернути сина з чужини до
рідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". Але
хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ятає
вже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі:
Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший, сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.
Але мудрий співець все-таки знаходить спосіб зворушити душу
юнака. Він дає йому понюхати євшан-зілля. І відбувається диво: пахощі
рідної землі відродили пам'ять дитинства, і хлопець ніби прокинувся від
довгого сну:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!
Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в цій
поемі, як у казці, щасливого кінця. Поет наголошує на тому, що багато
українців блукає по світу в пошуках щастя. І вони не розуміють, що щастя
можна знайти тільки на рідній землі:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!
Можна сказати, що поема "Євшан-зілля" орієнтована й на сучасного
читача. Проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, бо
розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є
нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди
пам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними
щедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям до
скривджених.
</span>
Добро не лежить на дорозі, його випадково не знайдеш. Добра людина в людини вчиться. Ч.Айтматов.
Коли твориш добро, сам відчуваєш якесь радісне задоволення та природну гордість, яка є супутницею чистого сумління. М.Монтень
Що людина розумніша та добріша, то більше вона помічає добра в людях. Б.Паскаль
Коли ти маєш вчинити щось погане, сім разів подумай – і не вчини, а добро роби не думаючи. М.Рильський
Лише на добро земля обізветься добром М.Сингаївський
Добрий розум робить легким буль-який спосіб життя. Г.Сковорода
Ми хочем миру і спокою, для себе хочем і для всіх! В.Сосюра
Хоробрий юначе! Ти мій герой! Твій вчинок відчайдушний, сміливий та винахідливий! Я пишался би, коли б в мене був такий геройський друг, як ти. Я дуже люблю свою Батьківщину та рідне місто і теж хочу його захищати.
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її. Вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?» , де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості.
