У другому описується як він відпочивав в дорозі і їв, а в першій-він пркинувся, потім йде розповідь про сон,смерть його дядька, шлях за сіллю)
Кожен розуміє сенс цього великого слова «любов» по своєму. Адже ніхто ніколи не зможе полюбити також як інша людина. Для всіх любов – це унікальне почуття, яке неможливо описати словами, яке наповнює всю душу людини, який змушує серце битися сильніше, а світ здається краще і чистіше. Почуття любові до ближнього простій людині дуже складно описати, її можна лише відчути.
Однак, тільки найбільші поети і письменники всього світу змогли підібрати правильні слова, які б могли хоч трохи уявити, що ж діється в душі у закоханої людини. Без їх значного внеску в культуру суспільства всіх поколінь і часів не змогли б ми настільки красиво і вишукано висловлюватися в любові, а також з таким захватом чекати, коли ж і нас захопить повністю це почуття.
Але поряд з кохання часто, якщо не сказати майже завжди, слід розлука. Знову ж якщо пригадати літературні твори, більшість з них наповнені не тільки почуттям любові, але і трагедією розлуки, часто вона буває вічною. Адже що може бути більш страшне, ніж зустріти свою другу половинку, того заради кого ти пішов би на все, пожертвував би всім чим тільки можна, доклав би всіх зусиль, щоб зробити його щасливим, а потім втратити назавжди.
Для мене самої першої трагедією, пов'язаною з любов'ю і розлукою був міф з циклу про Давньої Греції, він назвався «Орфей і Еврідіка». У ньому розказана дуже давня і дуже прекрасна історія кохання пастуха Орфея та його дружини Еврідіки. Смерть розлучила їх навічно, і все що залишалося Орфею – це оплакувати кохану, поки не прийде його смерть і не зустрінуться вони в підземному світі мертвих. Молодий чоловік кожен день приходив на могилу коханої, співав для неї пісні, приносив жертви і серйозно почав замислюватися про самогубство. Адже жити в розлуці з коханою людиною нестерпно, можливо для когось це навіть гірше смерті. Але боги зглянулися над Орфеєм, але поставили умову, що він сам повинен спуститися в світ мертвих, забрати звідти дружину, але, ні в якому разі не дивитися на неї до виходу з підземного царства.
Молодий чоловік мужньо протистояв усім страхам і жахливим духам. Він готовий був випробувати самі страшні страждання лише б бути знову з коханою. У результаті він знайшов тінь Еврідіки і почав виводити її на поверхню, але жодного разу не глянув на неї. Це сильно засмутило дівчину. Адже вона подумала, що Орфей розлюбив її і навіть бачити не хоче. Еврідіка почала вмовляти чоловіка, щоб він поглянув на неї. Орфей мужньо протистояв усім негараздам і випробувань, але бачити, як мучиться його кохана, було вище його сил. Тому він порушив заборону і все ж подивився на дружину. І тут же вона впала замертво. Усвідомивши, що він накоїв, він впав у відчай і не хотів повертатися назад. Тоді боги змилувалися над цією чудовою парою, що пройшла стільки випробувань і повернули життя Еврідіки. З тих пір вони жили душа в душу аж до кінця своїх днів.
На мій погляд, чудова і дуже повчальна історія. Розлука може, як погасити почуття любові, якщо вона була не настільки сильною або ж навпаки-зміцнити й усвідомити сильну любов. Адже поки людина з нами, ми навіть не можемо уявити як він нам дорого і як ми будемо по ньому нудьгувати. Але як тільки настає період розлуки, хай навіть короткочасної, всі почуття загострюються з новою силою. Ти починаєш усвідомлювати, що тобі погано без коханої людини, що тобі більше не хочеться розлучатися з ним ні на мить. Але якщо такого відчуття не виникає, то мабуть, це не той чоловік, з яким слід було б провести все життя. Тому розлука навіть допомагає зрозуміти, що ти насправді відчуваєш до людини, і так він тобі насправді доріг.
Як відомо, А.Камю писав свій твір "Чума", будучи до того натхненним маловідомим романом письменника А. Нургленко "Хвороби, Розпад, Відчай.". Тому аналогічні проблеми він розлянув і у "Чумі": перш за все, це проблема плинності буття, жалюгідності плоті у порівнянні із бессмертним розумом.
Камю, як представник гессенської школи екзистенциалістів, не міг також не затронути проблему власне чуми: на його думку, данний вид хвороб був найбільш розповсюджений і викликав найбільшу похвалу в Нургленко.
Ответ:
У 1879 році І. С. Нечуй-Левицький написав повість "Кайдашева сім'я". Письменник цікавився українською родиною, її духовними цінностями, її морально-етичними устроями. Письменник бачив усі складності і суперечності, які виникали в сучасних йому сім'ях. А те, що повість з інтересом читається понад 120 років, свідчить про майстерність і далекоглядність її автора.
Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їх вчинків, що принижували гідність людини, боротьба за "моє" і "твоє" — мета повісті І. С. Нечуя-Левицького.
Звичайно, вислів "кайдашеві звички" ми вживаємо у значенні тих негативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому житті баб Палажок і Парасок, які століттями сваряться з різних причин. Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: лаються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це — від невихованості, від браку культури.
Вічна проблема "батьків та дітей" теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім'ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків — діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були забиті, затуркані панщиною, неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними? Останнім часом усе звертають на "український менталітет", але мені здається, що це тільки, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у "кайдашевих звичках". Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за "моє" готові на все.
"Приватна власність — основна причина конфліктів у сім'ї Кайдашів" — так визначає ідею повісті І. Нечуя-Левицького критична література. А сам письменник? (та інші запитання)
Пиятцтво... Скільки лиха від нього! І це всі розуміють, однак побороти цю негативну рису до цього часу не вдалося, не зважаючи ні на освіту, ні на прогрес.
"Кайдашеві звички", на жаль, ще живуть серед нас. Але що цікаво — сміятись над Кайдашами — сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Объяснение:
У своєму відносно короткому житті кожна людина намагається зробити якомога більше для себе, для своїх близьких та для усіх оточуючих. Кожна людина ще з дитинства намагається само затвердитися, пізнати найбільш корисного, нового і цікавого, я ставши дорослою, передати усі свої знання майбутньому поколінню. Крім того, кожен з нас, ставши дорослим, обов’язково замислюється над сенсом свого життя, над тим, що він від нього хоче отримати. Кохання, здоров’я, багатство, владу над іншими людьми, багато іншого, що кожен з нас вважає пріоритетними цінностями свого життя. І дійсно, кожна людина має право визначати власні цінності і вирішує, що їй зробити, щоб не залишився марним прожитий час, щоб не був він витрачений на безглузді дрібниціТвір «Планетник» має незвичайну композицію, побудовану на двох сюжетних лініях, на двох часах – теперішньому і минулому. Ця повість і притча, яка розповідається у творі, примушує нас замислитися на місцем і роллю надзвичайних людей у нашому житті у нашому суспільстві. Прочитавши цей твір кожен з нас замислюється, а хотів би він стати такою особистістю, хотів би він відчути на собі неоднозначне ставлення до себе оточуючих людей. <span>У легенді, яку розповідає господиня своєму постояльцю, який приїхав до села працювати агрономом, йде мова про надзвичайного хлопця, який одного разу подружився с чарівником і той навчив його робити різні дива. Спочатку односельці просили хлопця, якого прозвали Планетником, накликати дощ чи зробит.....</span>