Життя – дивна річ. Хтось в ньому бідний, а хтось – багатий. Багато хто вважає гроші найбільшою цінністю. Але чи так це?
В наш час матеріальні цінності перевищили духовні, затьмарили їх. В погоні за скарбом ми втрачаємо щастя, а життя наше набуває сенсу машини для друкування грошей. Яскравий приклад цього є в творі Карпенка – Карого під назвою "Сто тисяч". Або у творі "Скарб" про Павлуся, який ніколи нічого не робив. У багатства є одна проблема – залежність від нього. Бідний що став багатим виживе якщо загубить весь капітал, а ось багатому доведеться потрудитись. А ще люди з достатком не завжди щасливі. А без щастя наше життя стає неповноцінним, перетворюється на ілюзію.
З вище наведених мною фактів можна зробити висновок, що багатство – не є необхідністю, і краще бути бідним та щасливим, ніж багатим, але нещасним.
Цитатна характеристика героя.• «Климко йшов босий, у Кургузов штанцях, старої матросці, яка була колись блакитний, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вартівні, як казав дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давнього мазуту. Чи не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце ... Вночі вона холоднела, а вдень аж диміла на сонці, пахла ще сильніше ... ».• «Жив ... відколи осиротів».• «Це була найбільша радість Климка - покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, яку сам і наварив, - гарячої та запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, тому що тільки за листом іноді мав "посередньо» ».• Дядько Кирило - Климку: «Ай, добра ж ... По-в-В, такий не всяка і кухарка зварить ...».• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів ... Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».• «Доглядати за собою - зварити їсти, прибрати в будинку, випрати одежину - він умів і сам».• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, відпочивши, встав, щоб іти, і впав: ноги не тримали ... Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав:« Ну-ка, йдіть! Ну-ка, йдіть мені зараз же! ». • «... Йдучи з сумкою за плечима вище незнайомій вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину ...».• Климко - Наталії Миколаївні: «Не треба вам нічого промінюють, а переходите - це ми вас з Зульфатом удвох просимо, - переходьте жити до нас. Ми вам допомагати будемо, маленьку будемо доглядати ... ».• Климко - Зульфата: «Що, у нас картоплі є трохи і сала? Цього хоча б на два місяці вистачило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняти по дорозі назад, молока, може ... ».• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіп'яв її в руках так, щоб затулити дівчину, і став розглядати, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку ...».• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір !! ».• «Я вам, тітка, води наношу, дров нарубаю, ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! - Климко похапцем простягнув жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима ».• «Від переїзду вдарила довга автоматична чергу. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах його попливли яскраво-червоні плями. Він втупився пальцями в дірку на грудях, тихо ахнув і впав ».• Тітка Марина - Климку: «Де у тебе та й сила береться, он скільки пройшов голодний і холодний».• «Я прийду до вас, тітка Марина. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там чекають ... ».• «Німець таки дістав його вже кулаком в груди ... Климко спробував встати, але в грудях і в коліні захворіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по бруду і тягнути за собою вузол, вибрався з калюжі».<span>• «Климко йшов помалу, так як вкрай змором зі своєю ношею. Мішок з сіллю і харчами він перев'язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його перечекати, а йшов, напнувши надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги ».</span>
Най більш трагічним було , що госпадорі були жадібними . Вони були багатими , але вони не могли допомогти бідним людям , які не мали змогу мати їжу
