Герой народної казки часів Київської Русі, записаної в кількох варіантах
в різних областях України, Білорусі та Росії. Ставлячись до широко
поширеним сюжетом змееборства, казки про Кожемяке мають ту спеціальну
межу, що герой-змієборець раніше вчинення звичайного подвигу — вбивства
змія і звільнення царівни — дає докази своєї богатирської сили,
розриваючи кілька складених разом бичачих шкур<span>.</span>
Любов — це дивовижне почуття. Ми народжуємося, і в нас вже виникає потреба когось любити. Спочатку ми любимо маму, тата, брата, сестру, тварин, друзів, вчителів, любимо природу, любимо своє місто, свою країну.
Розмовляти про любов можна довго, адже це дуже важлива тема. У житті кожної людини вона була, є або ще буде. Любов — це пісня, що ллється з глибин самої душі. Подивіться на закохану людину. Вона відрізняється від інших поглядом та блиском в очах. Любов здатна на різні вчинки, іноді навіть несподівані. Адже коли ми віддаємо любов, ми отримуємо дещо більше.
Любов здатна перемогти війни, хвороби. Може відрадити від безглуздих вчинків, може надихнути на подвиг, дає поштовх до творчості, самовдосконалення, духовного розвитку. Взаємна любов робить людину щасливою і є міцним підґрунтям для створення гармонійної сім’ї. І навпаки — нерозділене кохання ранить у саме серце, часом доводячи до трагедії. Цій темі присвячено багато віршів та творів художньої літератури.
В кожного з нас є люди, яких ми любимо все життя — наші рідні та близькі. Ця любов є беззастережною та найщирішою. Як часто ми говоримо їм три простих слова: «Я тебе люблю»? Ми безупинно кудись біжимо, постійно поспішаємо. Часом забуваємо про своїх рідних, про тих дорогих нам людей, які все життя люблять нас такими, якими ми є, не ставлячи ніяких умов.
Як часто ми говоримо своїй мамі про любов до неї? Людське життя коротке, тож не варто відкладати цю просту, але насправді важливу справу на потім. Що може бути важливіше?! Зроби це прямо зараз. Підійди, обійми своїх батьків і скажи, як міцно ти їх любиш. Доводь свою любов не лише словами, але й справами.
— Ти ж знаєш, — мовив, нарешті, Юрко, — що риба боїться, коли багато людей.
— Так уже й багато туг, — буркнула вона.
— Це через тебе не ловиться, — таки допік він.
Проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю:
— То ти такий умілець!..
— Через тебе усе!
— Ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.
Поверталися од річки вдвох, хоч Юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. Повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. Тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити Юрка, але той відмовився. Через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.
— Колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав Юрко, бо батько тоді ходив рибалити без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — Півтора пуда заважив.
— Та ну?! — здивувалася Тося.
Юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі:
— А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!
Насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без Юрка. Але здогадатись про все це Тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано:
— Ти бач?
Хлоп'яча уява й далі вела:
— Якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. Там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. Одного разу маленький крокодил десь пропав... То я його в озері на вудку через день зловив!
Але спостерігали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї:
— Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...
— Тс-с-с, — зашепотіла раптом Тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. —
— Що ти з ними робитимеш? — запитала Тося.
— Це ж дикі!
— Випусти, — сказала Тося, — бо вони повмирають без води.
— І що ти тямиш? — напустився на неї Юрко. — Я їх доглядатиму й приручу.
— Вони бояться нас. Коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.
— Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!..
— Ану йди сюди! — закричав Юрко. Проте вона не йшла.
— Ти де каченята поділа?
— Тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.
— Поклич її, — сказала мати Юркові,
— А-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.
— Поклич, попрощаєшся.
Завірюха снігом в вікна цілу ніч жбурля,
А під ранок раптом стихла - спатоньки лягла
Всі дороги стежинки снігом занесло
І тобі мою хатинку не знайти було.
Річки береги високі за ніч сніг зрівняв,
Ювелір-мороз шибки мереживом заткав.
Хочеться мені , щоб швидше стежку ти знайшов.
а я в грубу , щоб зігрівся , ще підкину дров
