Я вважаю,що Петро ,якщо він справді кохав дочку Коржа, повинен був до останнього боротися за щастя.Оскільки Корж був багатою людиною,він хотів заможного чоловіка для своєї дочки.Тому Петро міг вигадати спосіб заробити грошей.Але ні в якому разі не слід було так чинити.
Повість «Кайдашева сім’я, зацікавила мене ще з перших сторінок. Мені сподобалося те, що автор не хватав зірок з неба, а змалював реальну сім’ю, котру можна зустріти у любий час. Нажаль, проблема егоїзму та жадібності стає для нас гострішою з кожним роком. Саме на фоні ціх проблем і розвивався сюжет повісті.
Я вважаю, що кожен читець нашого покоління буде зацікавлений повістю «Кайдашева сім’я». Тому що у ній зустрічаються вічно актуальні проблеми. А саме: виховання дітей – нажаль, деякі батьки виховують своїх чад без особливого ентузіазму та настає час, коли дорослі дітки відплачують їм за усі свої дитячі травми. Також, взаємовідносини між батьками та дітьми – я бачила багато прикладів, коли діти кидали своїх батьків, не допомагали їм та й не поважали. Я можу назвати ще багато проблем, котрі роблять повість актуальною, але не тільки вони підтримують зацікавленість нових поколінь вже багато років.
Повість дає нам шанс навчатися на чужих помилках. Адже, тільки подивившись на конфлікти, котрі замальовуються у повісті, ми можемо зберегти себе від подібної участі. Людина, читаюча повість «Кайдашева сім ’я» зможе зрозуміти, що із-за маленької сварки рушиться уся міцна родина. Також, завдяки автору, котрий вміло описує характер головних героїв, ми можемо стати на їхнє місце та подивитися на себе та на свої помилки.
Саме все це робить повість «Кадашева сім’я» актуальною та цікавою читачу різного віку. Я вважаю, що ця повість, котру сотворив надзвичайний митець І. Нечуй-Левицький буде актуальною ще багато століть саме із-за свого цікавого та реалістичного сюжету.
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.
На мою думку потрібно доробляти справи до кінця, тому що, як би всі залишали недороблені справи, то світ був би зовсім інший. Звичайно, потрібно це робити, бо потім стає легше і оточуючим і тобі. Це і тобі краще, бо вже на одну справу буде менше.