Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони
тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець
чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не
любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але
тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини
лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби
розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти
на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку
грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те
насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між
грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас,
усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми
розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест,
зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на
роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в
розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і
гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх
і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з
одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті
всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».
У Фрідріха теж була
фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз
нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів
похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і
ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в
нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий,
гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в
нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх
дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав
кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв
лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли —
сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що
самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же
осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли
зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його
поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь
видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось
посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав
перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не
квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку,
щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і
зв'язаний нами хрест...
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не
тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив
повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль
шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У
рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль
пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і
запитували:
— Ви не знаєте, де наш тато?..
Теорія літератури.
Новела
Художній
твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже,
належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання
невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній
світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська
трагедія.
Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).
Специфічними
ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як
правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні
життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього
світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий,
динамічний, містить елемент несподіванки.
Пригадай оповідання Богдана
Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала
переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій
хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей
твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін
новела тоді ще ти не знав).
Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.
Всі ми знаємо та шануємо відомого всьому світу генія слова Тараса Григоровича Шевченка. Він виділявся своїми творам. Проте найяскравіше зображав берегиню роду-мати.
У своїй поемі "Катерина" автор зображує дівчину,яка покохавши носила під серцем дитя,якому не судилось мати батька. Але Тарас Григорович не зневажає її та не висміює. Він зі співчуттям ставиться до героїні,співпереживає. Думаю,Шевченко розуміє наскільки важка,проте важлива роль матері. Митець зобразив Катерину як люблячу матір,яка не має права вибору і залежна від інших. Інший приклад це поема "Наймичка". У ній Тарас Шевченко підніс образ матері та наділив її величною силою. Проте біда в тому,що все ж справжньої материнської любові її дитина не відчувала,адже Ганні довелось приховувати материнство. Дівчина страждає від того,що позбавлена насолоди зватись найприємнішим словом "мати". Також у Шевченківських творах зустрічатиметься Оксана і Марина, буде ще Марія, нещасна мати-покритка. Тема матері є вершиною творчості Кобзаря,який прославив матерів і став заступником жінок,які були позбавлені відчути справжнє материнське щастя.
Тарас Григорович підніс образ матері з самих низин до найвищих вершин навічно. Завдяки йому ми завжди будемо пам'ятати,що мати це найтяжча робота,але разом з тим вона найприємніша.
Катерина ("Катерина"):
"Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько".
"...свою долю / Там занапастила"
"Будь щаслива в чужих людях, / До нас не вертайся!"
"Довго, довго, сердешная, / Все йшла та питала; / Було й таке, що під тином / З сином ночувала".
Тема: зображення природи у всій її красі, заклик до бережного стану, до всього живого на землі. Ідея: ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи та всього живого. Основна думка: » Треба в житті любити гаряче і багато…» Художні засоби вірша «Бачиш: між трав зелених» афоризми: «Треба в житті любити гаряче і багато»; порівняння: «як грудочки, пташата…»; вставні слова: «може», «кажеш»; епітети: «сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву!» риторичні оклики та запитання: »Що ти?! А руки? Серце?! Куди заховати їх?!» пестливі слова: «пташата», «грудочки», «маленьким». кільцеве обрамлення — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні строф, рядків: «…Бачиш: …, як грудочки пташата…». Вірш пройнятий гуманізмом, любов’ю і бережливим ставленням до природи. Автор задає риторичне питання: «А руки?! Серце?! Куди заховати їх?!» Справді, якщо людина байдужа до краси навколишнього світу і не має в серці «любові й хисту» до природи, то навіщо їй серце?