щедрий, щедріший, найщедріший
низько, нищий, найнищий
напелегливо, наполегливіший, найнаполегливіший
високо, вищий, найвищий
Ось і відступає ніч, змінюючись досвітніми сутінками. З темряви, що поступово стає сірою, поступово проступають нечіткі обриси навколишнього світу – силуети будинків, дерев. Небо на сході світлішає. Навколо панує тиша.
Світла пляма на горизонті стає все більшою. Дме легкий вітерець. Ранкова прохолода стелиться над землею. Природа завмирає, ніби готуючись до чуда. Все чіткіше стають навколишні предмети, все далі чітко бачать очі.
Нарешті, біля самого горизонту спалахує сліпуча окрайка сонячного кола. Вона ще зовсім маленька, але вже вражаюче яскрава. У той момент, коли вона запалюється на сході, прокидаються перші птахи. Чується шурхіт в кущах і гілках дерев, перше несміливе цвірінькання. А сонце все більше визирає з-за обрію, ось вже половину його диска видно над землею. Заворушилися в траві мурашки, злетів з дерева птах, колихнувши гілку. Десь загавкав собака, скрипнули двері, зазвучали голоси людей.
Сонячний диск розгорається все яскравіше, піднімається вище, розсилаючи в усі боки свої теплі промені. Ось вже показалося повне коло, і стало до сліз боляче на нього дивитися. А ще через кілька миттєвостей сонце ніби відірвалося від землі і поплило в блакитному небі, наповнивши все живе силою та енергією. Настав новий день.
Незнаю......................................
[ п і д ж и в л' у в а т и]
Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не давали й пилинці впасти.
<span>Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку — навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати відповідала, що на все воля Божа. </span>
