«Вогник далеко в степу» (1979) ― це остання повість Григора Тютюнника, у якій автор показав післявоєнне життя підлітків, які змушені були рано йти вчитися, щоб допомагати вижити своїм родинам. Їхні образи близькі автору, оскільки твір автобіографічний. Ще дитиною Григір Тютюнник теж був змушений іти навчатися у професійне училище, щоб здобути професію і мати змогу заробляти на власний кусень хліба.
«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах», — писав Григір Тютюнник. Письменнику вдалося майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.
Автор планував продовжити свою розповідь про Павлентія і його друзів (написано тільки першу частину повісті «Вогник далеко в степу»), ми, можливо, прочитали б про те, що було б далі з цим хлопчиною в житті, через що йому довелося б іще пройти, але раптова смерть письменника обірвала його роботу.
Весна.
Відколи вже її чекаю.
Вона чомусь та й не спішиться.
Вона напевне трішки злиться.
В вікні іще зима гуляє,
Весни до нас не підпускає.
Вітер, сніг, холОдно дуже.
Відлітай від нас зима!
Вже не чує нас вона!
Весна вже зовсім скоро
В полон захопить зиму.
Вернись до нас жадана,
Весна ти довгожданна!!!!!!!!!!!
Весна!!!!!!Ура!!!!!!
В цьому творі головна думка це-ВІЙНА.
Добро не лихо — ходить тихо.