Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
<span>Казка Івана Франка є дуже повчальною, через образи тварин автор вказує нам на події нашого повсякденного життя. Часто нам зустрічаються люди, які намагаються бути не тими, хто вони є, здаватися кращими, сильнішими. І таким чином домогтися поваги та часом навіть поклоніння інших. Така хитрість і лицемірство заслуговує на засудження! Але й наша довірливість і наївність також свідчить проти нас. Я вважаю, що Лис Микита поводився погано, обманюючи лісових звірів. Але і звірі видалися мені досить наївними, якщо, так легко повірили хитрощам Микити, </span>
<span>Реклама от Tizerlady</span>
Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.
<span> Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».</span>
Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.
<span> Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».</span>
<span>
</span>
Редакція журналу «Зоря» в 1882 році оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко вирішив узяти участь, а в 1883 р. повість «Захар Беркут» була вже опублікована у журналі. Повість була написана 1882 року після другого арешту І. Франка — ув’язнення в коломийській тюрмі. Протягом шести тижнів у рідному селі Нагуєвичах Іван Якович вечорами при світлі каганця (у нього не було навіть настільної лампи) писав твір.
Казка називаеться "Аля в країні Недоладії" а не "Аліна"