Панас дем'я нович (батько) - селянин-хлібороб, який тяжко працює заради добробуту в сім'ї. незважаючи на бідність підтримує сина у його прагненні до навчання. це підтверджують цитати:"згодом батько змирився, що йому й далі доведеться вбожіти - продав корівчину, а я пішов учитися.."і" - "сніг не сніг, а вчитися треба. підемо,михайле, до школи,- він узяв мене на руки, вгорнув полами киреї, а на голову надів заячу шапку". батько хлопчика хороша людина, бо незважаюси на сніг і на коментарі людей ніс михайлика на руках до школ, щоб син міг вчитися.
в образі панаса дем'яновича втілена вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів.
У цій легенді йде мова про часи кріпаччини. Жила в одному з сіл звичайна жінка з сином, який дуже любив тваринний і рослинний світ. Ставши дорослим, хлопчик допомагав матері по господарству, випасав худобу. Він був надзвичайно обдарований, працьовитий, намагався завжди допомагати іншим людям. Одного разу, випасаючи овець, він зустрівся з чарівником дідом Капушем. Дід став навчати хлопця різним премудростям, які допомагали хлопцю розуміти оточуючий світ, світ природи. Через деякий час хлопчик навчився настільки добре розуміти природу, що став її невід’ємною частиною. Від односельців за свої надзвичайні здібності він отримав ім’я Планетник, тобто людина не від світу цього, людина, яку не можуть зрозуміти інші люди. Одного року, коли великі зливи, а потім і засуха, завдали великої шкоди врожаю селян, люди звинуватили в тому Планетника, бо на їх думку, він знався з нечистою силою, хоча хлопець до цього був непричетним. Люди, які так і не зрозуміли душу хлопчика, прокляли Планетника й вирішили його стратити, звинувативши «чародія» у всіх своїх бідах. Хлопця ув’язнили, але мати за допомогою квітучого нарцису звільнила сина. З благословення матері Планетник перетворився на вогняну кулю і піднявся в небо, залишившись там навіки.
Природа - це те, чим ми дихаємо, харчуємося, розмножуємося і вмираємо. Тому якби не було природи то нас би і не було.
Сори что так мало)
Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка – справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Ялинку встановлюють у кімнаті на видноті та починають прикрашати.
Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.
Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.
Коли все готово, запалюють ліхтарики, і у всіх блискучих іграшках на ялинці починають грати барвисті вогники. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.
Шкода, коли по закінченні свят доводиться розбирати та викидати втомлену й посохлу ялинку. Хоч і кажуть, що проріджувати їх у лісі необхідно, і вони все одно були б зрубані, мені все одно шкода. Тому мені дуже подобається, що деякі люди наряджають новорічні ялини у дворі або просто на вулиці. І кожного наступного року така ялинка, наче стара добра знайома, що підросла за цей час, приходитиме в гості відзначати свята знов і знов!