Картинки относиться к притчи"Блудный Сын"
Она говорит что дочка его покинула и не успела расскаяться
Костылину всегда нужна была опора. Он был слабый. Костылин всё время возмущался, а Жилин терпел и подбадривал его. Под конец Костылин уже выбился из сил после первого побега. И сказал Жилину идти одному. Но Жилин никогда не бросал друга в беде. Костылин сказал ему, что его перекупят,чтобы Жилин не беспокоился. Жилин полез один. Дальше Жилину помогала Дина.
Дед был спокоен и только выл и горевал ,что всё сгорит ,всё пропадёт,а бабушка спасла Шарапа коня и обожгла сильно руки .Смысл в том,что деду было как бы всё равно сгорит и сгорит ,а бабушка боялась за коня ,за то что где же они будут жить и конечно же боялась за жизни родных не меньше чем за свою жизнь.Вот
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.
Бобчинский и Добчинский - помещики города N: "...житель здешнего города, Петр Иванов сын Бобчинский..." "...Помещик Петр Иванов сын Добчинский..." Бобчинский и Добчинский оба Петры Ивановичи: "...Петр Иванович Бобчинский..." "...Петр Иванович Добчинский..." О внешности Бобчинского и Добчинского известно, что они оба низкие невзрачные мужчины: "...двое каких‑то коротеньких человека ели семгу и еще много кой‑чего..." "...Небольшого роста… во фраке… Кто ж это? а? <...> Ну да, Добчинский, теперь я вижу..." "...Сморчки* короткобрюхие!.." (*сморчок - низенький невзрачный человек) "...Бобчинский с пластырем на носу..." (Бобчинский разбивает себе нос в начале пьесы. потому что подслушивает под дверью) Бобчинский и Добчинский - городские сплетники, "трещотки", лгуны: "...Натурально, вы! сплетники городские, лгуны проклятые!.." (слова городничего) "...Только рыскаете по городу да смущаете всех, трещотки проклятые! Сплетни сеете, сороки короткохвостые!.." Бобчинский и Добчинский ради свежих сплетен готовы подслушивать под дверью, бежать следом за дрожками и т.д.: "...Бобчинский: Ничего, ничего, я так: петушком, петушком побегу за дрожками. Мне бы только немножко в щелочку‑та, в дверь этак посмотреть, как у него эти поступки..." "...дверь обрывается и подслушивавший с другой стороны Бобчинский летит вместе с нею на сцену..." По мнению Хлестакова, Бобчинский и Добчинский - гостеприимные и добродушные люди, как и все чиновники города N: "А впрочем, народ гостеприимный и добродушный." По мнению того же Хлестакова, Бобчинский и Добчинский являются "страшными оригиналами", интересными личностями (как и все чиновники города N): "Все мне дают взаймы сколько угодно. Оригиналы страшные."
<span>Источник: </span>http://www.literaturus.ru/2015/09/Bobchinskij-i-Dobchinskij-Revizor-harakteristika-obraz.html
<span>@Сайт www.literaturus.ru</span>