Вершиною розвитку італійського класичного сонета є творчість Франческо Петрарки (1304—1374). Поет канонізував класичну форму сонета, який дістав назву петрарківського або італійського. У ньому перші вісім рядків (октава) римуються за схемою аААа аААа, а останні шість (секстет) — за схемою вгдд вгд або вгв гвг чи будьякою їх модифікацією. Петрарці належить збірка «Канцон’єре» («Книга пісень»), італомовний твір, який складається з двох частин: «На життя донни Лаури» (17 сонетів) та «На смерть донни Лаури» (90 сонетів). Красу Лаури (у перекладі — золоте волося, лавр, приємний подих) Петрарка порівнював із зірками, перлами та квітами. Образ Лаури, який пройшов крізь віки, нагадує красою Мадонну.