Родился 14 января 1937 года в селе Старый Животов , Киев Биография Евгений Филиппович Гуцало — украинский писатель, журналист, поэт и киносценарист. Родился в семье сельских учителей. Уже с детства он был приучен к наукам и восторженно поглощал книги и учения своих родителей. В детстве делал также свои первые литературные шаги Евгений, описывая до мельчайших деталей все, увиденное в природе или в быту. Писал самоотверженно и вдохновенно, высылал свои рукописи во все детские, юношеские газеты и журналы. Но отовсюду приходила один и тот же трафаретный ответ: «Работай над словом!» Ведь тогдашнее социалистическое общество нуждалось в совсем других темах: надо было писать о сборе металлолома и макулатуры, о том, как ты мечтаешь поехать работать на шахту поднимать целину. А те импрессионистические зарисовки, без идеологически правильных акцентов были абсолютно неприемлемы для тогдашних детско-юношеских изданий. После блестящего окончания средней школы, в начале 50-х годов, лучший ученик села отправился на науку в Киев. Он подал документы в Киевский университет им. Т.Шевченко на факультет журналистики. Умер: 14 июля 1995 г.
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/author/328983-evgenij-gutsalo
На мою думку не все в житті вимірюється грошима. Життя це складна стежина в житті людини. На цій стежині є і добре і погане. Але людина повинна завжди робити тільки добрі справи , незалежно від того чи в неї є гроші чи немає. Людина завжди має залишатися людиною.
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.
Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата.
Була вона й сама пухкою, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики».
ЗАКЛЯТТЯ - д<span>ія та її результат за знач. заклясти.
</span>МУГИКАТИ - с<span>тиха, невиразно наспівувати.
</span>НАРУГА - нестерпне знущання; з<span>ле висміювання кого-, чого-небудь.
</span>БАМБУК - в<span>исока тропічна і субтропічна деревовидна рослина з порожнистим колінчастим стеблом і видовженим листям.
</span>СКАРБ - к<span>оштовності, гроші, цінні речі.
</span>ЛАГІДНИЙ - спокійний, сумирний, тихий; н<span>іжний, ласкавий.
</span>ОКРАЄЦЬ - с<span>кибка, відрізана від непочатого краю хлібини.
</span>БАКЛАНИ - в<span>одоплавні птахи середньої величини звичайно чорного кольору (з металічним відблиском).
</span>БАРКАС - великий багатовесловий човен; н<span>евеличке портове судно.
</span>ЖЕБРАК - людина, яка живе з милостині, старець; д<span>уже бідна людина.
</span>ЯТРИТИ - с<span>причиняли, викликати чим-небудь запалення, біль, подразнення в чому-небудь.
</span>ЖОРНА - плескуватий круглий камінь, призначений для лущення і розмелювання зерна та інших твердих предметів; про видиму форму місяця, сонця і т. ін.; п<span>ристрій, яким у домашніх умовах розмелюють зерно; ручний млин.
</span>СВАВОЛЯ - необмежена влада, відсутність законності, справедливості; с<span>хильність діяти на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; самовілля</span>