Бідна старенька, звикнувши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лаві. Вона не сміла нічого сказати; але, почувши про таке страшне для неї вирішення, вона не могла вдержатись від сліз; глянула на дітей своїх, з якими загрожувала їй така скора розлука, — і ніхто б не міг описати всієї безмовної сили її горя, що, здавалося, тремтіло в очах її та в судорожно стиснутих губах.
Бульба був упертий страшенно. Це був один із тих характерів, які могли виникнути тільки в тяжке XV століття в напівкочовому кутку Європи, коли вся південна первобутна Росія, покинута своїми князями, була спустошена, випалена дощенту невпинними наскоками монгольських хижаків; коли, втративши хату й притулок, стала тут відважною людина...
Тарас був один з корінних, старих полковників: весь був віфстворе-ний для бойової тривоги й відзначався грубою щирістю своєї вдачі...
Ответ:
Ставши на міст,знатний господар тричі крикнув:"Лангро дегіль сан!"
І,збагнувши,сам себе запитав:"Як же я жив і що робив на протязі всього цього часу?"
Із тварин вовк,птахів-чайка.
<span>Добро й зло. Поняття вічні й нероздільні. І поки живий дух і свідомість людини, вони будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Таку боротьбу представляє нам М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», причому робить це своєрідно: перед читачем одночасно проходять два шари часу. Один пов’язаний з життям Москви тридцятих років двадцятого століття, іншої – з легендою або правдою про Иешуа Га-Ноцри. Булгаков дає нам «роман у романі», і обоє вони об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й добра</span>Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храмуАрештант хотів було виправдатися. «Добра людина!..», але його «навчили» дотримувати етикету: Крисобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає
1. Що почув диякон.
2. Книги.
3. Цар Іван Васильович.
4. Максим Грек.
5. Його розмова з дияконом.
6. Роздуми Івана (диякона).